Картковий будиночок Маркова

Мерседес W123 вишневого кольору вже пройшов австрійський кордон, тримаючи впевнений курс на альпійські серпантини. За вікном старого німецького авто розгорталися кінематографічні краєвиди, але в салоні Іван знову тримав у руках телефон, нещадно спалюючи гігабайти роумінгу. Мільйонна аудиторія, розігріта нічним скандалом та раптовою зміною тачок, вимагала крові й відповідей.

Лєра, яка сиділа на підлозі спорожнілої київської квартири після відходу Макса, тремтячими пальцями оновила стрічку. Нове відео злетіло в топи за лічені хвилини.

Іван прикріпив на екран чергове питання з анонімного вікна, яке буквально кричало докором: «Ок, Марков, ти залишив Софію. Але чому ти залишив дітей?! Тобі геть не цікаво, що з ними?! Який ти після цього батько?!»

Іван на секунду перевів погляд від дороги на камеру, зняв окуляри і криво, але якось дивно тепло посміхнувся. У цій посмішці вперше за добу не було чистої злості — проступило щось глибоке, завуальоване, зрозуміле лише тим, хто знав його справжню сімейну драму.

— О, підключилися «яжматері» з порадами, — звичним нахабним тоном прохрипів він, випускаючи дим у прочинене вікно. — Слухайте сюди, слідчі диванні. Мої діти — це моє життя. І якщо батя зараз крутить кермо в бік Італії, це не означає, що він про них забув. Мої малі в повному порядку. Вони нагодовані, одягнені в найкраще і, головне, перебувають під моїм повним, сука, цілодобовим фінансовим і безпековим контролем. У них є все, про що я в їхньому віці навіть мріяти не міг, коли жер пусту мівіну в землянці. Вони під надійним наглядом. Крапка. Не турбуйтеся за чуже потомство, дивіться за своїм.

Він знову вдягнув окуляри, вважаючи, що тема закрита. Але підписота Маркова вміла бити в самі крилаті зони.

Наступна сторіз з'явилася майже миттєво. Хтось із підписників, який, схоже, знав набагато більше, ніж звичайна інтернет-публіка, або просто вміло склав пазл із чуток, виставив нове запитання. Коли Лєра прочитала його, у її грудях наче розірвався снаряд.

«Якщо все так ок і під наглядом, то ти не переживаєш, що їхня мама розлучається з чоловіком і, можливо, не зможе тепер за ними дивитися?»

Камера телефона зафіксувала, як Іван різко, з усього розмаху вдарив долонею по ретро-керму Мерседеса. Звуковий сигнал коротко і болісно запрацював на весь салон. На секунду машина навіть вильнула в бік дорожнього огородження, але Марков впевнено вирівняв хід.

Він наблизив обличчя до екрана настільки, що Лєра чітко розгледіла, як скажено заходили вилиці на його обличчі. Маска спокійного бізнесмена знову тріснула, оголюючи дикий, первісний хаос. Підписники думали, що мова йде про Софію — адже всі вважали її мамою його дітей. І ніхто, крім двох людей у цьому світі, не знав, що питання було адресоване Лєрі. Про її дітей. Про Єву. Про її шлюб із Максом, який вона зруйнувала п'ятнадцять хвилин тому в коридорі.

— Ви що, блть, безсмертні там усі?! — процідив Іван крізь зуби, і його голос став небезпечно тихим. — Хто там розлучається? Хто не зможе дивитися?! Я ще раз повторюю для тупих: поки я живий, ніхто і ніколи не залишиться без мого нагляду. Ті, хто має бути зі мною — будуть зі мною. Навіть якщо для цього доведеться спалити весь ваш клятий картковий будиночок дотла. Закрили тему, нахй. Наступний, хто напише про мою сім'ю, летить у бан назавжди.

Екран згас.

Лєра випустила телефон із рук. Її колотило так, наче вона стояла гола на морозі. Іван знав. Невідомо як — через свої канали, через фейкові акаунти чи просто відчув своїм тваринним інстинктом — але він дізнався, що її шлюб із майором анульовано. Що Макс пішов на свій нуль, залишивши її одну з руїнами минулого життя.

Він карав її цими сторіз прямо з австрійського автобану, змушуючи згорати від ревнощів і страху перед мільйонною аудиторією.

Екран телефона, що лежав на холодній кахляній підлозі, раптом вибухнув шаленою вібрацією. Червоне неонове світло від настільної лампи підхопило блідий цифровий напис, що виник на дисплеї.

Це було не повідомлення в дірект. Не чергове завуальоване послання для мільйонів глядачів у сторіз.

Це був прямий виклик через Телеграм. Замість імені контакту на екрані світилася лише одна лаконічна крапка, але Лєра знала цей номер напам'ять. Серце, яке, здавалося, вже виплакало весь свій адреналін, знову зрадницьки зробило болісний кульбіт. Пальці судомно схопили гарячий пластик смартфона. Вона провела по екрану, притискаючи слухавку до вуха.

У трубці одразу пролунав гучний, монотонний гуркіт старого німецького дизельного Мерседеса і свист вітру в прочиненому вікні. Іван важко, уривчасто дихав, наче тільки-но пробіг марафон.

— Що там за кіпіш, Лєро? — замість вітання хрипко процідив він у слухавку, і його голос, позбавлений будь-якого блогерського пафосу, прозвучав небезпечно низько. — Що це за хр*нь мені пишуть в анонімки? Які, в біса, розлучення?

Лєра заплющила очі. Сльози, які вона так запекло намагалася стримати, знову гарячими краплями потекли по щоках, змиваючи з її обличчя залишки тієї правильної, затишної жінки, якою вона намагалася бути дев'ять років.

— Тобі ж було все одно, Марков, — її голос здригнувся, але в ньому більше не було страху. Тільки сухий, випалений відчай. — Ти ж поїхав. Купив собі нову іграшку, вишневий Мерс, рахуєш свій чистий навар на німецьких авторинках і тримаєш курс на Італію. Чого ти дзвониш? Катайте блондинок далі, батя ж гуляє сам!

— Не грай зі мною, мала! — рявкнув Іван так, що динамік телефона захрипів. Лєра почула, як він з усього розмаху крутонув кермо, і шини Мерседеса свиснули на якомусь європейському з'їзді. — Я питаю конкретно: що у вас там сталося? Чому підписота гуде про твоє розлучення? Макс дізнався?

— Макс пішов, Іване! — закричала вона прямо в мікрофон, випускаючи назовні весь той біль, який душив її в порожньому коридорі. — Він пішов десять хвилин тому! Забрав свої речі, документи, ключі від машини й поїхав назад на свій клятий нуль! Я сама все йому сказала. Сказала, що ніколи його не любила. Що всі ці дев'ять років жила твоїм цифровим токсином, твоїми сторіз і твоїм хаосом! Я анулювала нашу систему, Марков. Зруйнувала все до бісової матері. Ти цього хотів, коли записував свої завуальовані відоси?! Ну то вітаю — твій картковий будиночок розлетівся на друзки!