Цифрова гільйотина

Дорожня стрічка європейського автобану розрізала ніч навпіл, а в салоні Ягуара дев'яносто першого року єдиним джерелом світла залишався спалах нової сторіз. Іван не витримав. Його телефон, який ще кілька годин тому демонстративно лежав екраном донизу на підземному паркінгу, тепер знову транслював його лють на мільйонну аудиторію.

Цього разу фільтрів не було. Тільки брудне, зернисте світло від приладової панелі, що падало на його перекошене від гніву обличчя. Очі за склом окулярів шалено блищали, а сигарета в пальцях тліла так швидко, наче він намагався викурити її за один затяг.

— Короче, бл*ть, зайшов я в дірект на заправці, і в мене просто очі на лоба полізли, — почав Іван, навіть не намагаючись підбирати слова. Його голос зривався на хрипкий, агресивний рик, змішаний із шумом вітру за вікном. — Ви що там, взагалі всі головою поїхали, праведники кляті?! Закинули мені весь дірект своїм гівном. «Марков — егоїст», «Марков — тварюка, кинув бізнес», «Марков, ти злетів із котушок».

Він різко крутонув кермо, перелаштовуючись у крайній лівий ряд, і Ягуар відгукнувся важким ревом.

— Людині, сука, просто треба перезавантаження! Звичайне, людське перезавантаження, розумієте ви своїми курячими мізками чи ні?! Я десять років жив раді ваших лайків, ваших бізнес-показників і ваших очікувань. Я пахав як проклятий, поки ви сиділи на дупі рівно і рахували мої гроші. І тепер, коли я просто взяв тачку дев'яносто першого року і поїхав у ніч, щоб не здохнути від вашої ідеальності — ви змішуєте мене з брудом? Та ідіть ви нах*й!

Він замовк на секунду, важко дихаючи, і Лєра, яка дивилася цей ефір через екран свого смартфона в коридорі, затамувала подих. Наступна сторіз була ще жорсткішою. На текстовій плашці висіло прикріплене питання від підписника: «А де Софія? Чому поїхав без неї? Ви розійшлися?»

Іван наблизився прямо до камери, так що стали помітні жовна, які судомно ходили на його щелепі. Його посмішка стала відверто знущальною і страшною.

— «Ой, а де Сонечка? А чому без неї?» — перекривив він писклявим голосом. — Та яке ваше собаче діло, де Софія?! Сліпі, чи що? Софія в Києві, п'є своє лате і живе своє прекрасне, інстаграмне життя. Якого х*ра ви лізете в моє ліжко?! Я поїхав один, бо мені ТАК ТРЕБА. Бо я хочу побути в тиші, де немає ваших тупих запитань і фальшивих посмішок. Кому щось не подобається — кнопка «відписатися» вгорі екрана, на тикайте її прямо зараз і зваліть із мого профілю. Батя гуляє сам.

Він вимкнув камеру, залишивши після себе лише відчуття випаленої пустелі.

Лєра повільно опустила руку з телефоном. Відео Івана, повне мату, сленгу і дикої, неконтрольованої агресії, було криком пораненого звіра. Вона знала справжню причину цього зриву. Він кричав не на підписників. Він проклинав не Софію. Через цей екран він випліскував свою лють на неї, на Лєру, яка знову обрала безпечну гавань замість його вогню.

Вона підняла очі. Перед нею все ще стояв Макс. Його важкий, офіцерський погляд не відривався від її обличчя. Він чув кожне слово з динаміка її телефона — цей прокурений голос Маркова, який щойно підірвав мережу своєю сповіддю.

Карти були розкриті. Обман закінчився. Тепер у цій нуарній квартирі, де запах пороху змішався з ароматом зради, мав відбутися їхній власний, останній раунд.