Точка зламу

У салоні Ягуара панувала тиша, порушувана лише їхнім важким, уривчастим диханням. Скло машини, запітніле від недавнього шаленого хаосу, повністю відрізало їх від холодного бетону паркінгу. Лєра лежала на грудях Івана, відчуваючи, як його серце поступово сповільнює свій скажений біг.

Запах сексу, перемішаний із мускусним парфумом і розлитим у повітрі відчаєм, тиснув на легені. Вона заплющила очі, але замість заспокоєння всередині почала розростатися чорна, липка порожнеча. Почуття провини, яке вона на годину змогла заглушити пристрастю, тепер поверталося з потрійною силою.

Іван повільно дістав сигарету, клацнув запальничкою і зробив глибоку затяжку. Вогник на секунду вихопив із темряви його різкі, втомлені риси обличчя.

— Довго ми ще будемо так мучити одне одного, Марков? — прошепотіла Лєра, не підводячи голови. Її голос тремтів від прихованих сліз. — Тобі не здається, що ми загралися?

Іван застиг із сигаретою в руці. Він повільно випустив дим у стелю салону, і в його погляді вперше за ніч зник нахабний азарт, поступаючись місцем тверезій, важкій похмурості.

— А в тебе є пропозиції, мала? — хрипко запитав він, продовжуючи дивитися перед собою. — Система дає збій щоразу, коли ти з'являєшся поруч. Ти сама це знаєш.

Лєра різко відсторонилася і сіла, підтягнувши до грудей залишки розірваної шовкової піжами. Вона подивилася йому прямо в очі — туди, де під маскою цинічного мільярдера ховався той самий хлопець із її минулого.

— Ці нічні виїзди, ці таємні номери в готелях, ці кляті сторіз із натяками... Це вбиває мене, Іване! — її голос зірвався на хрипкий плач. — Я так більше не можу. Ми маємо нарешті вирішити. Або ми сходимося і руйнуємо все до бісової матері, або прощаємося раз і назавжди. Стираємо цей код. Видаляємо базу. Забуваємо, як нас звати!

Іван криво посміхнувся, але ця посмішка була сповнена такого болю, що Лєрі стало холодно. Він затягнувся востаннє і викинув недопалок у ледь прочинене вікно.

— Зійтися? — він повернув до неї голову, і його очі небезпечно звузилися. — Ти готова піти від свого майора? Залишити цей свій затишний будиночок, борщі, правильний розклад і спокій? Ти ж сама втекла від мого вогню, бо злякалася, що згориш. А тепер хочеш повернутися в хаос?

— А ти? — вигукнула вона, штовхнувши його кулаком у плече. — Ти готовий стати нормальним? Без цього твого вічного хайпу, без Софії, без мільйонної аудиторії, яка дивиться на наше життя як на серіал? Ти ж не вмієш любити, Марков! Тобі потрібна не я, тобі потрібна перемога!

Іван раптово схопив її за зап'ястя, зупиняючи її удари. Його пальці були гарячими, а хватка — залізною. Він притягнув її до себе так близько, що вона знову відчула його алкогольне дихання

— Я люблю тебе так, як твій правильний Макс навіть уявити не може, — процідив він крізь зуби, переходячи на напівшепіт. — Бо ти моя отрута, Лєро. І я п'ю її щоразу, знаючи, що здохну. Але забути тебе? Забути ту ніч у пентхаусі? Видалити тебе з пам'яті? Я намагався дев'ять років. Не лікується цей баг, розумієш ти своїми випаленими мізками чи ні?!

Він відпустив її руку і відвернувся до керма, важко дихаючи. Його телефон на панелі раптом коротко вібрував, нагадуючи, що реальний світ нікуди не зник.

— Тоді давай закінчимо це, — тихо сказала Лєра, і дві гарячі сльози промили доріжки на її щоках. — Прямо зараз. Це був останній раунд. Завтра приїжджає Макс. Я залишаюся з ним. Не пиши мені більше.

Вона почала гарячково збирати свій одяг із підлоги салону. Іван не рухався. Він сидів, стиснувши кулаки так, що побіліли суглоби, і мовчки дивився, як його єдина справжня константа знову збирається вийти з системи.