Голий драйв

Двері Ягуара зачинилися з глухим, майже герметичним звуком, відрізаючи їх від усього світу. Всередині пахло старою, дорогою шкірою, тютюновим димом і тим самим мускусним парфумом Івана, який діяв на Лєру як найважчий наркотик. Атмосфера в салоні раритету була настільки наелектризованою, що повітря здавалося густим і гарячим.

Марков не став нікуди їхати. Він навіть не завів мотор. Йому не потрібна була швидкість на спідометрі — адреналін і так пробивав стелю.

Іван розвернувся до неї, перекидаючи руку через спинку сидіння. Його погляд — темний, голодний, позбавлений будь-якого цинізму — сканував її обличчя в напівтемряві паркінгу. Тьмяне бурштинове світло габаритів окреслювало його різкі скули та нахабний злам брів.

— Ну що, прибігла? — прошепотів він прямо їй у губи, обпалюючи подихом із присмаком бурбону. — Не витримала системи, мала?

Останні залишки її раціональності згоріли в ту ж секунду. Лєра не стала відповідати. Вона просто не могла більше терпіти цю тонку, садистську напругу, яку він вирощував у її венах тижнями. Вона зробила швидкий рух уперед, схопила його за комір розстебнутої сорочки й впилася в його губи жорстким, майже болісним поцілунком.

У цьому не було ніжності. Це була чиста, концентрована лють, яка переросла в дику, шалену пристрасть. Вона кусала його губи, виміщаючи весь свій страх, ревнощі до Софії та почуття провини перед Максом, який мав приїхати.

Іван глухо хрипнув від несподіванки, але миттєво перехопив ініціативу. Його сильні, гарячі руки вплелися в її волосся, притискаючи її до себе з такою силою, що в Лєри затріщали ребра. Він брав її нахабно, впевнено, з владним присмаком абсолютного тріумфу.

— Моя... — гарчав він між поцілунками, зриваючи з її плечей шкіряний жакет. — По коду крові моя, Лєро. І ніякий майор цього не зітре.

Вона судомно допомагала йому, позбавляючись від зайвого одягу, який летів прямо на підлогу авто, під педалі й дорогі килимки. Шовкова піжама тріснула по шву під його пальцями, але їй було байдуже. Навколо не існувало моралі, не існувало завтрашнього дня, не існувало війни, з якої повертався її чоловік. Був тільки цей тісний салон Ягуара дев'яносто першого року і чоловік, який випалював її душу дотла.

Іван перетягнув її на себе, втискаючи її спиною в кермо, яке відгукнулося коротким, приглушеним сигналом на весь порожній паркінг. Цей звук лише додав дикого, тваринного азарту. Кожен його рух був швидким, глибоким і нещадним, наче він намагався затаврувати її зсередини, залишити свій невидимий підпис на кожній клітині її тіла.

Лєра закидала голову назад, ловлячи ротом дефіцитне повітря, і міцно дряпала нігтями його широкі плечі. Вона плакала від цього липкого, токсичного кайфу, змішаного з відчаєм. Це було взаємне знищення. Вони ламали одне одного, випалювали все святе, що залишалося в її житті, але зупинитися було рівносильно смерті.

Салон машини здригався від їхнього скаженого ритму. Скло Ягуара миттєво запотіло, ховаючи їхній дикий, гріховний хаос від холодних залізобетонних колон паркінгу. Вони доходили до межі, до вершини цього божевілля, де розум повністю відключався, залишаючи лише голі, гарячі інстинкти.

Коли фінал вибухнув у голові тисячею іскор, Лєра до болю затисла зубами його плече, глушачи власний крик. Іван важко рухнув на неї, зариваючись обличчям у її мокре від поту волосся, і його серце калатало об її грудну клітку, як зламаний процесор, що працював на межі самоліквідації.

О четвертій ранку в машині запала важка, липка тиша. Лєра лежала на його грудях, судомно загорнувшись у залишки жакета. Іван сидів, відкинувши голову на шкіряний підголівник, і мовчки дивився в стелю салону, повільно крутячи в пальцях запальничку. Його мобільник так і лежав екраном донизу. Офлайн-раунд закінчився.

Але попереду був ранок. Ранок, який мав повернути її до «стабільності», де під будинок уже виїжджав військовий позашляховик Макса.