Перезавантаження системи

Ефір закінчився. Лєра вимкнула телефон, і на кілька хвилин у темній кухні запала мертва тиша. В горлі стояв клубок від приниження, а у вухах усе ще лунало його нахабне, сите: «застаріла версія софту… нічого особистого».

Вона заплющила очі. Сльози, які готові були ринути з очей, раптом висохли, поступившись місцем чистому, концентрованому гніву. Вона стільки років була правильною. Вона терпіла, ховалася, боялася шурхоту за вікном, поки він знімав свої пафосні сторіз і крутив мільйонами.

«Чисто сухий прагматизм, кажеш? Застарілий софт? Ну подивимося, як твій сервер витримає вірусну атаку, Марков», — прошепотіла вона, підводячись із підлоги.

Лєра викликала няню для дітей на пару годин, піднялася до гардеробної та дістала сукню, яку ні разу не наважувалася вдягнути при Максові — шовкову, кольору нічного ультрамарину, з повністю відкритою спиною та розрізом до самого стегна. Професійний макіяж, шпильки, парфуми, які пахли дорого та небезпечно. Охороні Івана біля воріт вона просто кинула крізь зуби: «Я на захід до вашого боса». Бійці не наважилися перечити жінці, за яку Марков платив тисячі доларів на місяць.

Закрите афтепаті після гучного інтерв'ю проходило в елітному столичному ресторані «Catch». Натовп із бізнес-партнерів, інфлюенсерів та напівкримінальних авторитетів із команди Сивого пив дороге шампанське під лаунж-музику. Іван стояв біля барної стійки в розстебнутому смокінгу, тримаючи в руці келих віскі. Поруч крутилася Софія, яка буквально світилася від задоволення — її план спрацював, бренд «ідеальної родини Маркових» було врятовано на всю країну.

Раптом гул голосів у залі почав стихати. Люди біля входу почали розступатися.

Іван ліниво повернув голову в бік дверей і ледь не подавився віскі. Лід у його склянці з брязкотом ударився об скло.

Лєра зайшла не просто як гостя — вона зайшла як королева, яка щойно виграла цю б**ську війну. Спина пряма, підборіддя підняте, погляд упевнений і холодний. Ультрамаринова тканина сукні підкреслювала кожну лінію її тіла, а відкрита спина змусила половину чоловіків у залі забути, про що вони розмовляли. Вона не виглядала як ображена колишня. Вона прийшла сюди просто потусуватися. Потанцювати, випити котейль, посміхнутися потрібним людям.

І найголовніше — вона навіть не подивилася в бік Маркова. Демонстративно пройшла повз його столик, узяла з таці офіціанта келих ігристого й невимушено заговорила з якимось відомим київським ресторатором, стріляючи очима по залу.

Усередині Івана вибухнув справжній ядерний реактор. Його обличчя миттєво потемніло від дикої, неконтрольованої злості. Це, сука, взагалі не входило в його скрипти! Він розраховував, що вона сидітиме під замком, плакатиме в подушку й катуватиметься від його слів на інтерв'ю. А вона прийшла сюди — у його сектор безпеки, на його вечірку — і провокувала його кожним своїм рухом, кожним нахилом голови.

Марков стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. Він розумів: якщо він зараз зробить бодай крок у її бік, якщо хоч на секунду затримає на ній свій шалений погляд — весь цей золотий фасад, який вони дві години вибудовували з Софією перед камерами, розлетиться на шматки. Преса, яка крутилася в залі, миттєво змалює цей любовний трикутник. Він спалиться перед усім бомондом і перед Сивим, який теж сидів у ВІП-ложі й пильно спостерігав за залом.

— Ваню, ти чого застиг? — з підозрою прошипіла Софія, помітивши, як змінився її чоловік. Вона простежила за його поглядом і її обличчя перекосило від люті. — Що ця шльондра тут робить?! Виведи її негайно! Охорона!

— Завали хавальник, Сонь, — раптом грубо обірвав її Іван, навіть не повернувши до неї голови, а його голос знову зірвався на той самий небезпечний сільський хрип. — Сиди тихо і посміхайся на камери, б**ть. Тільки рипнись до неї — і я влаштую таке шоу, що твій глянець завтра згорить.

Лєра тим часом повільно повернулася спиною до бару, тримаючи келих, і нарешті зустрілася з ним поглядом. Вона ледь помітно, знущально підняла келих, салютуючи йому, і на її губах заграла та сама нахабна посмішка, яку вона перейняла у нього самого. Вона чітко давала зрозуміти: «Ну давай, Марков. Підійди. Скажи мені ще раз про застарілу версію софту».

Івана трясло від бажання підлетіти, схопити її за цю голу спину, витягти на вулицю і затиснути так, щоб вона задихнулася. Але система тримала блок. Він стояв на місці, важко дихаючи, і розумів, що ця тиха, правильна дівчинка щойно зрівняла його мільярдне его з землею.

Зал ресторану вибухнув тихим шоком. Світло згасло миттєво, наче хтось перерізав головний кабель системи. Затих лаунж, вимкнулися неонові підсвітки барної стійки, і приміщення занурилося в густу, непроглядну темряву. По залу прокотився гул здивованих голосів, шелест суконь і брязкання кришталю. Хтось почав судомно підсвічувати екранами телефонів, але в глибині залу, біля колон, панував абсолютний блекаут.

Івану не потрібні були ліхтарики. У цю саму секунду його внутрішній навігатор вимкнув мозок і ввімкнув тваринні інстинкти. Він знав цей маршрут напам'ять.

Марков рушив крізь темряву, як хижак на полюванні, оминаючи офіціантів та розгублених гостей. Йому не треба було бачити — він чув її. Точніше, відчував. Цей важкий, солодкувато-гіркий аромат її нових парфумів із нотами бергамоту та гострого перцю, який тепер назавжди асоціюватиметься у нього з цим ультрамариновим безумством.

Лєра стояла біля дальньої колони, спокійно зробивши ковток шампанського в темряві. Вона знала, що він прийде.

Раптом чиясь гаряча, залізна рука м'яко, але безапеляційно вп'ялася в її талію, притискаючи спиною до прохолодного мармуру колони. Друга рука Маркова вперлася в стіну прямо біля її голови, повністю блокуючи будь-який вихід. По кімнаті миттєво розійшовся знайомий запах дорогого тютюну та алкоголю. Його важке, уривчасте дихання обпалило її шию.

— Ти шо, б**ть, твориш, мала? — процідив Іван їй прямо в губи, зриваючись на глухий, лютий шепіт. — Ти шо собі, сука, придумала? Які ти тут ігри мені влаштовуєш на моїй території?