Шоу для бідних

Іван сидів у своєму «мерседесі» на привокзальній площі, крутив на пальці ключі й відверто насміхався з екрана телефона. Його дірект просто тріщав по швах від повідомлень. Лєра, мабуть, там уже валідол під язик клала від його ранкових ребусів. Але Марков не був би Марковим, якби не вмів красиво перекрутити все в останній момент і вийти сухим із води. Абсолютно продуманий, прорахований маневр.

Він глянув на годинник — потяг із Ковеля якраз підкочував до перону. Пора було починати другу частину цього видовища.

Іван вийшов із машини, поправив сонцезахисні окуляри й попрямував до найближчого квіткового бутіка. Навіть у такому елітному місці він обрав стиль «дорого-багато» — максимально яскраво й пишно.

— Друже, — звернувся він до флориста, який миттєво витягнувся в струнку перед багатим клієнтом. — Зліпи мені щось таке... щоб за кілометр було видно. Оці червоні троянди, додай туди гіпсофілу, блискіток побільше і загорни в ядерно-рожеву плівку. Ну, щоб прямо кричуще й масштабно. Щоб усі в інстаграмі заздрістю захлинулися.

За п'ять хвилин Іван уже йшов через вокзал із величезним букетом. Троянди кололися, обгортка шуршала на весь перон, а перехожі з подивом оберталися. Марков дістав телефон, увімкнув фронтальну камеру і почав записувати серію відео прямо на ходу. На його обличчі з'явилася та сама нахабна, сита посмішка, а мова стала підкреслено простою, майже сільською — без краплі столичного пафосу.

«Короче, народ, здарова! — заржав він прямо в камеру, поправляючи окуляри. — Дивлюся я в дірект, а там такий кіпіш, шо капєц! Ви шо, реально подумали на ту заміжню пані? Розслабте булки, пацани й дівчата. То в мене зранку просто брєд у голові був, чисто лірика якась нагнала. Справжня причина мого недосипу ондечки — зараз із поїзда злазить!»

Він перемкнув камеру на перон, де з вагона якраз виходила Софія — вся така скромна, у простій сукні, вона буквально світилася від радості.

«Дивіться, яка краля привалила! — коментував Іван у наступній сторіз, тицяючи букетом прямо в екран. — Оце вам і адреналін, і перезавантаження системи в одному флаконі. Сонька, махай ручкою моїм підписникам! Чуєте, народ, оце для цієї малечі всі рахунки закриваються, поняли? Так шо без паніки, у нашому селі все чотко. Любов-морков, дим коромислом і повний фарш. Хто там шо вигадував — умийтеся!»

Він виклав одну за одною близько десятка таких сторіз. Збоку це виглядало як такий дикий, приторний романтик, що аж зуби зводило. Софія від щастя мало не стрибала, ховала обличчя в цей вульгарний віник і цьомала Івана в щоку, щиро вірячи, що тепер вона — королева його всесвіту.

А Іван обіймав її за талію, ховав телефон у кишеню і подумки малював картинку, як зараз Лєра переглядає ці відеоогляди. Марков був майстром брудних маніпуляцій. Він навмисно влаштував цей перевід стрілок. І Максу тепер не було чого пред'явити — в інстаграмі ж чорним по білому показано, для кого призначався весь цей ранковий кіпіш. Іван красиво й технічно з'їхав з розборок, залишивши Лєру з диким почуттям ревнощів, образи й повного нерозуміння. Пастка закрилася. Тепер вона точно прийде сама, адже такі ревнощі випалюють мізки сильніше за будь-який токсин.

Увесь цей день перетворився для Лєри на суцільне цифрове катування. Рожеве коло навколо аватарки Івана в Інстаграмі спалахувало новими «кружечками» та сторіз у якомусь скаженому, несамовитому темпі. Марков влаштував справжній показовий марафон під назвою «ідеальний сімейний день», і від цієї демонстративності нудило.

Екран телефона спалахував кожні пів години.
Ось відео з машини: Софія тримає його за руку, а він знімає це згори, підписавши: «Моє маленьке заспокійливе після важких буднів 🤍».
Ось наступний кружечок — вони в елітному ресторані заміського комплексу. Іван наближає камеру до її обличчя, Софія ніяково посміхається, а його голос за кадром звучить до нудоти солодко, аж неприродно: «Хто в мене найкрутіша дівчинка? Сонька в мене найкрутіша. Їж, малеча, набирайся сил, у нас великі плани».

Лєра гортала це, сидячи на дивані у своїй затишній вітальні, й відчувала, як усередині все випалює дика, чорна лють. Кожне нове відео було наче ляпас. Там він ніжно цілує Софію в скроню на тлі басейну, підписуючи кадр: «Моя єдина константа в цьому хаосі 🥰». Приторні, дешеві слівця, які абсолютно не в'язалися з тим цинічним Іваном, якого вона знала. Це було настільки фальшиво, що ставало страшно.

Вона ж пам'ятала його погляд усього кілька годин тому в 804-му номері. Погляд хижака. Його гарячі пальці на своєму підборідді, його низький голос: «Ти прибігла сюди за першим моїм свистом…» А тепер він виставляв її дурепою, показуючи всьому світу, що ті «брудні натяки» стосувалися Софії. Він просто використав Соньку як живий щит, щоб закрити свій тил і технічно вийти з-під удару.

— Мам, подивишся, як я лего зібрав? — до кімнати забіг Артур, тримаючи в руках пластиковий автомобіль.

— Так, сонечко, зараз, — Лєра судомно заблокувала екран і перевернула телефон дисплеєм донизу. Голос зрадницьки тремтів.

З кухні вийшов Макс. Він нічого не сказав, але його важкий, чіпкий погляд знову зафіксував цей її рух — те, як поспішно вона сховала слухавку. Макс підійшов до сина, присів поруч і почав розглядати іграшку, але Лєра шкірою відчувала: він усе розуміє. Його мовчання тиснуло сильніше за будь-який допит.

Марков розіграв цю партію як по нотах. Він залишив Лєру наодинці з її ревнощами, образою і розгубленістю всередині її «ідеального, стабільного» життя. І найгірше — папірець із адресою готелю все ще лежав у кишені її жакета, і тепер він здавався єдиним способом припинити це цифрове знущання й дізнатися, де закінчується його гра і починається правда.

Близько другої години ночі, коли дім поринув у глухий, задушливий сон, Лєра просто встала з ліжка. Вона більше не могла дихати цим спокоєм. Поряд міцно спав Макс — правильний, надійний, застиглий у своєму мовчанні. Їй було байдуже. Байдуже на те, що він подумає, байдуже на його офіцерську чуйку, байдуже на руйнування всього, що вони будували. Інстаграм-марафон Івана випалив у її голові останні запобіжники. Ті приторні кружечки, де він цілував Соньку, крутилися перед очима як кадри з кошмару.