Токсичний імунітет

Запах дорогого парфуму Івана — суміш шкіри, дорогого тютюну та цитрусового шлейфу — миттєво розрізав затишну атмосферу подвір'я. Цей запах Лєра впізнала б із тисячі. Він не пасував до скошеної трави та дитячого сміху. Він належав іншому світу. Світу, де все купувалося, продавалося й піддавалося суворому розрахунку.

Поки Макс відволікся на дітей, які з вереском розпаковували величезні коробки з подарунками, Лєра повільно підійшла до Івана. Він стояв біля самої хвіртки, спершись на неї ліктем. Поза була розслабленою, але погляд — хижим, чіпким. Він сканував її обличчя, кожну рисочку, ніби намагався знайти бодай один збій у її системі.

— Привіт, Марков, — тихо сказала Лєра, зупинившись за крок від нього. Вона схрестила руки на грудях — підсвідомий захисний бар'єр. — Хотіла сказати «дякую». За те, що забрав заяву з поліції. Що не став ламати Максу життя.

Іван тихо хмикнув. Погляд ковзнув по її губах, піднявся вище, прямо в очі. Усередині неї щось звично йому зрадницьки йокнуло. Ця хімія між ними нікуди не зникла — вона просто була загнана глибоко під замок.

— Я забрав її не заради нього, Лєрочко, — його голос став нижчим, із тим самим фірмовим нахабним придихом, від якого колись у неї підкошувалися коліна. — І ти це чудово знаєш. Мені просто нудно грати в піддавки з копами.

Він зробив пів кроку вперед, порушуючи її особистий простір. Лєра не поворухнулася, хоча серце зрадницьки прискорило темп. Іван нахилив голову, вдивляючись у її зіниці.

— Я ж бачу по твоїх очах, яка ти «щаслива», — він виділив це слово інтонацією, беручи його у видимі, майже відчутні лапки. Очі Маркова блиснули знайомим, небезпечним азартом. — Побутова ідилія, пироги на веранді, правильний чоловік поруч... Але за будь-яке «щастя» треба платити, мала. Рано чи пізно цей цукровий сироп почне викликати у тебе нудоту.

— Не почне, — твердо відрізала вона, хоча пальці сильніше стиснули рукава власної кофти.

— Ой, не бреши собі, — Марков зухвало посміхнувся, засунув руку в кишеню джинсів і дістав маленький, акуратно складений удвоє клаптик щільного паперу. — Якщо тобі раптом стане занадто нудно з твоїм коханим, правильним... стабільним пенсіонером... Ти знаєш, де мене шукати.

Він спритним рухом просунув папірець між її пальцями. Лєра відчула легкий дотик його гарячої шкіри — наче розряд струму.

— Готель «Різорт», президентський люкс. Розважимося, як у старі-добрі часи. Без зобов'язань і зайвих соплів. Просто згадаємо, що таке справжній адреналін.

Іван зробив крок назад, підморгнув Єві, яка помахала йому ручкою, і розвернувся до своєї машини.

Лєра залишилася стояти на місці. Папірець у її руці здавався гарячим, майже обпікав шкіру. Вона подивилася на Макса, який у цей момент тепло посміхався їй із веранди, а потім перевела погляд на чорний позашляховик Маркова, що з ревом рушав з місця. Гра не закінчилася. Вона просто перейшла на новий, куди більш небезпечний рівень.