Новий алгоритм. Кохання під прицілом камер

Життя Івана Маркова нарешті набуло якогось зрозумілого ритму. Ранок — кава з Лєрою біля садка, день — жорсткий бізнес, вечір — роздуми про те, як не профукати свій другий шанс. Але Іван не був би Марковим, якби навколо нього не виникало енергетичне поле хайпу.

Це сталося в затишній кав'ярні на Подолі, де він перевіряв звіти.

— У вас дуже зосереджений вигляд для людини, яка щойно «підірвала» мережу відео з дитячими машинками, — почувся приємний жіночий голос.

Іван підняв голову. Перед ним стояла дівчина. Не «люксова» модель з презентацій у Дніпрі, а хтось зовсім інший. Стильне каре, окуляри в тонкій оправі та погляд, у якому читався не фанатизм, а іронія.

— Софія, — вона простягнула руку. — Дизайнерка інтерфейсів. І так, я одна з тих мільйонів, хто стежить за вашим «сільським кіберпанком».

Вони розговорилися. Софія виявилася тією, хто розумів мову коду так само добре, як і він. З нею було легко. Вона не вимагала від нього бути «королем», вона просто пила з ним раф і сперечалася про майбутнє Web 3.0.

Минув місяць. Те, що починалося як випадкова розмова, переросло в щось більше. Іван почав з'являтися в сторіз Софії, а вона — у його. Це був ідеальний тандем: успішний айтішник-батько та інтелектуальна красуня-дизайнерка.

Коментарі вибухнули: «М1 нарешті знайшов свою королеву!», «Лєра в минулому, Софія — це рівень!».

Іван відчував цей солодкий присмак хайпу. Кожне їхнє спільне фото піднімало охоплення до небес. Софія знала, як виставити світло, як підібрати ракурс, щоб вони виглядали як пара з обкладинки Forbes.

Але була одна проблема.

Одного вечора, після романтичної вечері, Софія сказала:
— Ваня, у нас завтра реліз нового проекту. Давай запишемо сторіз, де ти нібито даруєш мені авто? Це дасть такий буст реєстраціям, ти навіть не уявляєш.

Марков завмер із бокалом у руці. У цей момент він відчув дежавю. Холодний протяг з минулого знову пройшовся по спині.

— Ти хочеш «розіграти» почуття заради трафіку? — тихо запитав він.

— Ой, не будь таким занудою, — вона легенько торкнулася його щоки. — Це ж бізнес. Ми — бренд, Ваня. Люди хочуть бачити казку, і ми її їм дамо.

Тієї ночі Іван знову не спав. Він дивився на сплячу Софію і розумів: між ними є «хімія», є пристрасть, є спільні інтереси... але в цій системі знову забагато зовнішнього коду.

Він згадав Лєру, яка мовчки варила йому каву в дирявих кедах, і Софію, яка виставляла кадр перед тим, як його поцілувати.

«Чи можна побудувати справжнє життя на фундаменті з лайків?» — це питання світилося в його голові червоною помилкою.

Він знову був на роздоріжжі. З одного боку — яскрава, сучасна Софія, яка розуміла його амбіції. З іншого — тихий затишок із Лєрою та сином, де він був просто Іваном.

Іван дістав телефон і побачив нове повідомлення від Лєри: «Артур намалював тебе. Приїжджай завтра, він хоче показати».

Марков зітхнув і закурив на балконі. Хайп кликав його вперед, до нових вершин і мільйонів, але серце все ще тягнуло туди, де немає камер і фільтрів.

Лєра сиділа на кухні, гортаючи стрічку Instagram. Вона обіцяла собі не стежити за його життям, але алгоритми були невблаганні. Угорі світився кружечок сторіз М1. Вона натиснула — і серце пропустило удар.

На екрані Іван сміявся, а Софія впевнено тримала його за руку. Наступний кадр — вони в дорогому ресторані, Софія поправляє йому каскад волосся, а підпис каже: «Коли знайшов ту, хто розуміє твій код без слів».

Лєра відчула, як усередині все стиснулося. Це не було просто роздратування. Це була пекуча, первісна образа. Вона була поруч, коли він не мав нічого. Вона роками терпіла його відсутності, його депресії, його фанатичну роботу. Вона звикла, що навіть після розлучення він «належить» їй і Артуру.

А тепер якась дівчина з ідеальним каре отримує версію Івана 2.0 — успішного, турботливого і... публічного.

Наступного ранку Іван приїхав за Артуром. Він був у новому стильному худі, яке явно підібрала Софія, і знову світився тим самим «хайповим» настроєм.

— Привіт! — бадьоро кинув він, простягаючи Лєрі стакан кави. — Готовий завезти малого.

Лєра не взяла стакан. Вона стояла в дверях, схрестивши руки на грудях. Її погляд був гострішим за будь-який хакерський злом.

— Залиш собі, Іване. Тобі, мабуть, треба більше енергії, щоб позувати для сторіз своєї нової «королеви».

Іван осікся. Посмішка миттєво злетіла з його обличчя.

— Лєро, ти про що? Софія — просто... вона з моєї сфери, нам є про що поговорити...

— О, я бачу, як вам «є про що поговорити», — перебила вона, і в її голосі забриніли сльози, які вона намагалася приховати. — Ти приїжджаєш сюди, граєшся з сином, просиш пробачення... а потім виходиш за поріг і виставляєш на показ свою «ідеальну любов»? Це твій новий проект? Ти вирішив хайпанути на розбитому серці?

— Це не проект! — вигукнув Іван. — Я просто намагаюся жити далі! Ти сама сказала, що ми — різні коди!

— Так, різні! — майже крикнула Лєра. — Бо мій код не потребує переглядів і лайків. Ти кажеш, що змінився, але ти все той самий Марков, якому потрібна аудиторія. Тільки раніше аудиторією була я, а тепер — мільйони незнайомців. Знаєш що? Вези малого в садок і більше не заходь на каву. У тебе тепер є з ким її пити під камери.

Вона грюкнула дверима прямо перед його носом.

Іван залишився стояти в під’їзді, тримаючи два стакани кави. Один із них уже встиг охолонути. Він відчув, як усередині знову починається дефрагментація.

З кишені вібрував телефон. Повідомлення від Софії: «Ваня, ти де? Треба записати анонс вечірнього стріму, аудиторія чекає на нас разом!»

Він подивився на двері Лєри, потім на екран телефону. Хайп вимагав його присутності. Софія чекала на «ідеальну картинку». А десь там, за зачиненими дверима, єдина жінка, яка знала його справжнього, щойно знову заблокувала йому доступ до свого серця.