Том 1 Розділ 26 - Що говорить Король

"Виродок! Дізнавшись, що я став нормальним він все ще сміє не підкорятися моїм наказам?! Схоже він не вважає мене королем. Настав час показати хто тут головний ..." Думав Фей.

"Хворий? Хм." Фиркнув Фей, "Пірс візьми 20 солдатів. Мене не цікавлять ніякі відмовки, приведи Джилла сюди. Навіть якщо його доведеться зв'язати, тягни його дупу на оборонну стіну. Якщо хтось посміє тобі перешкодити, дозволяю вбити їх на місці!" У голосі Фея відчувався. холод. Всі відчували, що король лютував і могли побачити спрагу вбивства в його очах.

"Як накажете, ваша величність!"

Пірс був схвильований. Рішучий і видатний король був тим типом правителя, якому солдати хочуть допомагати і зберігати вірність. Після отримання наказу він одразу вирушив униз із оборонної стіни разом із солдатами.

"Брук пошли когось за військовим суддею Конкою та наглядачем Олегом щоб вони допомогли нам в обороні. Якщо посміють чинити опір, убити їх на місці!"

Фей віддав два "холоднокровні" накази. Він збирався дати урок цим хлопцям.

Зцілення поранених солдатів минулої ночі показувало його доброту. А захоплення парочки дворян, що втекли з поля бою, мало показати з чого він зроблений. Це була думка, над якою він думав уночі. Якщо Фей не міг зробити щось для ворогів, то він міг принаймні зробити щось зі зіпсованими чамбордійцями.

Як Фей і очікував, після того як він віддав два ці накази, атмосфера на захисній стіні стала дуже серйозною. Фей відчував, як росте мораль солдатів.

У цей момент із дозорної вежі посміхаючись вийшла Анджела.

Емма сонна йшла за нею. Вона позіхала і потирала свої червоні очі. Побачивши Фея, вона підморгнула і махнула рукою. Фей міг сказати, що вона мала на увазі, "ти знаєш, що робити!"

Фей усміхнувся у відповідь.

Після їхньої розмови годину тому, ворожість Емми повністю зникла.

"Анджела ти прокинулася якраз вчасно. У мене є дуже важливе доручення, з яким ти можеш мені допомогти." Сказав Фей дивлячись на неохайну зачіску своєї нареченої.

"Що потрібно зробити?"

Почувши, що Олександр просить її про допомогу, ця гарна дівчина напружилася. Вона боялася, що не зможе йому нічим допомогти. Тепер, коли йому потрібна її допомога, вона була готова допомогти як ніколи. Поборовши сором від дотику Фея, вона підняла свою голову з рум'янцем на обличчі в очікуванні прохання.

"Не могли б ви з Еммою піти і попросити Дядю Лемпарда приїхати? Скоро почнеться битва, і ми дійсно потребуємо його" - Серйозно запитав Фей.

"Я піду прямо зараз!" - Почувши терміновий запит, Анджела потягла за собою сонну Емму і негайно покинула їх.

"Є ще одне прохання Анджела. Після того, як ви повідомите Дядька Лемпарда, не треба повертатися на оборонну стіну. Є ще багато поранених солдатів у палаці, вони потребують допомоги, подбайте про них разом з Еммою. Дякую!" - сказав їй Фей

Сказане змусило Анджелу здивуватися. Проте, Анджела була розумною дівчиною і відразу зрозуміла, що мав на увазі Фей - скоро почнеться бій, через що на оборонній стіні стане дуже небезпечно. Якщо вона залишиться - моментально стане тягарем. Олександр відсилав її геть спеціально, турбота про поранених солдатів – погане виправдання. Проте вона не заперечувала.

Навіть якщо вона хотіла залишитися на стіні та допомогти Олександру, Анджела розуміла, що тут ніяк не зможе цього зробити. Тому вона кивнула погоджуючись із проханням Фея. Емма ясно розуміла його наміри.

Вона побігла за Анджелою, показавши Фею великий палець.

......

За двадцять хвилин.

З іншого боку річки, вороги збиралися воєдино. Численні "квадрати" піхоти виходили з бази та рухалися у бік оборонної стіни Чамборда. Їхня зброя спрямована в небо, сформувала собою своєрідний "ліс", що сяяв під сонячним промінням. Ворог був належним чином підготовлений. Дивлячись здалеку, навіть стоячи на оборонній стіні, можна було відчути тиск війни.

Поки Фей спостерігав за ворогами зі стіни, гучні звуки пролунали за ним.

"Не торкайтеся до мене своїми руками, сільське!...... Відвали! Чорт забирай! Я вб'ю вас усіх, придурків, пізніше!" Почувся знайомий, ще зарозумілий голос.

Фей обернувся, і побачив пов'язаного Джилла, що піднімається на захисну стіну Пірсом. Цей товстун, не маючи жодного уявлення, що його успіх закінчився, продовжував кричати і кричати, не затикаючись з моменту прибуття.

Зіниці Фея звузилися коли він подивився повз товстуна і побачив людину, що стоїть позаду Джилла.

То був старий одягнений у червоний шовковий халат. Він був худий, приблизно 5,8 футів на зріст і мав кривий ніс. Його обличчя було похмурим, а очі примружені. Він був трохи горбатий, але йшов спокійно та впевнено. Його біле волосся було пов'язане золотим кільцем з дорогоцінним каменем.

"Старий виглядає могутньо, він .... " Поки Фей думав, Пірс підійшов і засміявся," вашу величність ми привели Джилла як ви наказали. Але нам довелося його зв'язати, хаха." Потім він вказав на старого в червоному, "Але міністр Баззер також прийшов."

Цим старим був чоловік, який керував Чамбордом від імені Олександра.

Фей уважно роздивився старого. З якоїсь причини ця людина, викликала у Фея враження небезпечної, злобної та отруйної змії.

"Ваша Величність, Я вимагаю пояснень!" - Поки Фей спостерігав за старим, той підійшов до Фея і з викликом запитав:

"Ваша Величність, я хочу знати, який закон порушив мій син Джилл, якщо ви наказали зв'язати його і вивести на оборонну стіну? Будьте ласкаві, поясніть мені належним чином!"

Як би погоджуючись із гнівним питанням свого батька, Джилл, який весь цей час був пов'язаний, сердито кричав на Фея: "Олександре, ти тупий ідіот! Накажи цим жалюгідним простолюдинам відпустити мене..."

Фей посміхнувся. "Ти збираєшся поводитися зарозуміло зі мною?" Подумав він.

Він навіть не глянув на Баззера. Фей спокійно підійшов до Джилла і не кажучи нічого почав жорстоко хльостати його.

Після приблизно двадцяти гучних ляпасів, обличчя Джилла було схоже на надуту кулю. Фей зовсім не стримався, сила варвара повністю придушила Джилла. З його рота потекла кров.