Том 1 Розділ 13 - Затишшя після бурі

Солдати збожеволіли. Це було занадто дивно!

Точно так само, як якщо залити чашку води в каструлю з киплячою олією, жар вибухнув на всі боки. Кожен захисник відчував палаюче печіння всередині, немов із них хотів вирватися вогонь. Усе захоплення і слава після битви короля об'єдналися і сформувалися в один крик

"Слава Королю Олександру!"

Звуки криків поширилися на значну відстань, і навіть привернули увагу ворогів на їхній базі, розташованій з іншого боку рову Зулу.

Фей кричав поряд із солдатами. Він був упевнений, що справив на них враження. Щоб зробити його "повернення" більш епічним, він махнув рукою, щоб заспокоїти натовп.

Солдати швидко заткнули роти. Вони виконували накази Фея, немов він був богом. Фей пішов у центр захисної стіни. Пильно глянувши на солдатів, він підняв свій трофей, Меч воїна з трьома зірками, і вигукнув: "Вітаю Чамборд!"

Кривавий меч, неприборканий герой, рештки ворогів, золоті промені заходу сонця і богоподібний король.......

Усі ці речі стимулювали солдатів ще більше. Вони підняли свою зброю і вигукнули.

"Слався Чамборд! Слався король Олександр!"

"Слався..."

У той час, як солдати вихваляли, Фей раптом обернувся, вказав мечем на ворожу базу і закричав "Мої воїни, веселіться зі мною! Їбати вашого дебільного майстра в дупу"

"хахаха" Всі солдати нестримно сміялися.

Вони швидко зрозуміли, що король не тільки вартий їхньої поваги; у них був зв'язок із ним, що змусило їх захопитися ним ще більше. Солдати помчали до зовнішнього краю оборонної стіни і кричали в бік бази ворогів, "Трахніть свого тупого майстра в дупу! ... Виродки ... Ха-ха-ха!"

Страх і печаль війни раптово спали.

У цей момент...

"Олександре, як ти потрапив сюди?"

Здивований, але все ж таки занепокоєний і зацікавлений голос прибув з-за спини Фея. Фей обернувся.

Він побачив Анджелу в довгій фіолетовій сукні. Вона тримала краї своєї сукні, мчачись вгору сходами захисної стіни.

Блондинка Емма кричала і слідувала позаду неї. Вона здавалася трохи божевільною.

Фей викинув меч, з якого все ще капала кров, і повернув свою голову, щоб витерти кров на його губах. Після того, як він відчув, що його зовнішність не злякає красивого ангела, він повернувся і пішов до неї.

Його прогулянка перетворилася на спринт, оскільки він побачив, що Анджела могла ось-ось впасти зі сходів, але він спіймав її якраз вчасно. М'яке відчуття від її дотику пробудило в Феї бажання сильно обійняти його красиву наречену.

"Це місце занадто небезпечне! Ти повинна повернутися назад"

Анджела не бачила, що сталося на полі битви. Піт проступав на її обличчі, а щоки були абсолютно червоними від бігу сходами вгору. Сльози з'явилися в її очах, коли вона сказала це Фею.

Двадцять хвилин тому Анджела повернулася до спальні палацу з Еммою, після того як вона отримала лікування. Вони були здивовані, дізнавшись, що Александр зник, і що в палаці була розколота на дві частини броня. Вони справді турбувалися і були схвильовані, не знаючи де він.

Анджела звинувачувала себе багато разів у тому, що вона залишила Олександра одного в покоях палацу.

Вони обшукали весь палац, включно з місцями, у які Александр любив ходити, але не знайшли жодних підказок. Коли вони зневірилися і майже заплакали, вони почули крик безлічі солдатів: "Слава Королю Олександру!" на оборонній стіні. Анджела забула про свою власну безпеку і, не слухаючи доводи Емми, бігла до поля битви так швидко, як тільки могла.

На щастя, битва вже закінчилася, і вона одразу помітила Олександра, повністю одягненого в металеву броню.

"Ви поранені?" Анджела побачила кров на броні Фея.

Фей гордо засміявся і вказав на трупи ворогів: "Це все їхня кров... А, не дивіться, ці хлопці виглядають огидно". Він швидко загородив огляд Анджели. Він не хотів, щоб його чиста наречена бачила всю цю кров і насильство.

Цей простий крок Фея змусив серце Анджели швидко стукати

У цей момент ...

"Олександре, вам майже вісімнадцять років! Ви можете припинити створювати неприємності Анджелі? Ви знаєте, наскільки це небезпечне місце? Ви майже змусили Анджелу плакати..."

Емма нарешті наздогнала Анджелу. Хоча у неї також не було ідеї про те, що сталося, вона почала звинувачувати Фея, після того, як кілька разів зітхнула; підйом справді втомив її.

У минулому, коли Олександер був усе ще розумово відсталим, Анджела й Емма розглядали його як маленького брата, тож коли Емма була засмученою, вона забувала про його статус короля і кричала на нього немов старша сестра.

Однак Фей не розсердився. Він знав, що вони були справді схвильовані, тому, він вирішив трохи подражнити Емму.

Він розіграв із себе ідіота, і начебто він був ображений, сказав: "Я не створював неприємностей..., я тут, щоб вбити ворогів... Подивіться, якщо ви не вірите мені, я сильний і я навіть убив багато ворогів..."

Емма стала ще більш сердитою.

"Кого ти розігруєш? Ти вже зганьбився минулого разу, коли тебе вибили стрілою з оборонної стіни. Ти хочеш створити ще більше проблем цього разу? Убити ворогів? Було б чудово, якби ти не зіпсував наш захист! Давай повернемося! Якщо ти завдаватимеш більше неприємностей, то я дозволю Анджелі відшльопати твою дупу!"

"Відшльопаєте мою дупу?"

Вираз Фея став дивним. Коли старий Олександер завдавав неприємностей, Анджела завжди ляскала його по дупі? Думки Фея були справді недоречними.

"Добре, давай повернемося Олександер! Це місце занадто небезпечне", - сказала Анджела. Вона трималася за руку Фея і почала йти в напрямку королівського палацу. Вона думала, "Ми повинні покинути це криваве місце, я сподіваюся, що воно не травмує бідного Олександра".

"Ні, Анджело!" Фей відмовився від турботливого наміру цієї красивої дівчини.

Він уклав чорне волосся Анджели, яке стало безладним від тривалого бігу і сходження на стіну. Нахилившись до вуха Анджели, він сказав, "Анджело, ти пам'ятаєш? Раніше ти сказала мені, що я маю бути хоробрим королем. Тепер, я буду тут з моїми солдатами, поки ми не відіб'ємо ворогів".