6

До недільного барбекю Галина Олексіївна готувалася без найменшого ентузіазму. Звісно їй хотілося ще раз зустрітися з подругою дитинства щоб разом погомоніти на різноманітні теми. Все таки вони давно вже не бачилися і безумовно мали багато чого розповісти одна одній. Останнім часом трапилося стільки значущих, і не дуже, подій, що за всіма ними було й не вслідкувати. І маючи купу своїх клопотів та проблем жінка давно вже перестала цікавитися перебігом особистого життям колись такої дорогої колежанки. Тепер за келихом шампанського чи з філіжанкою кави в руках можна було хоч частково виправити цей недолік.   

Однак ніякої радості від майбутньої зустрічі Галя не відчувала. В глибині душі жінки все ще жевріла потаємна неприязнь до Лори. Хоч як вона не старалася, проте так і не змогла остаточно позбутися гіркого осаду від згадки про те що найближча подруга колись претендувала на її коханого хлопця. І байдуже що з тих пір проминуло стільки літ і Павло давно вже став її законним чоловіком, будяк ревнощі все ще час-від-часу боляче штрикав у серце недовірливої жінки. Незважаючи на всі потуги здорового глузду Лариса підсвідомо сприймалася нею як все ще ймовірна загроза і потенційна суперниця.

На щастя Галина Олексіївна давно вже навчилася приховувати від всіх оточуючих свої емоції та переживання. Робота в ліцеї дала їй неоціненне вміння того як завше бути незворушною і холоднокровною. Тож і тепер не показуючи справжніх почуттів вона з люб’язною посмішкою на вустах поспішила зустрічати дорогу гостю.

Лора завітала до них не одна, а з сином Святославом. Цього хлопчика жінка вже кілька разів бачила в коридорах ліцею. Він виявився здібним учнем, однак був на диво тихим і спокійним зважаючи на його непосидючий і бунтівливий перехідний вік. Дивлячись на малого Галя спіймала себе на думці що він чимось схожий на того Павлика-Равлика який колись вперше увійшов до їхнього класу.

В гостях хлопчик вів себе значно жвавіше і розкутіше аніж в аудиторіях ліцею. Чемно привітавшись з директрисою він відразу ж поцікавився:

– А де Павло Григорович? Він обіцяв мені дещо показати.

Спантеличена Галина Олексіївна мовчки показала малому рукою в сторону що вели на задній двір де саме порався з мангалом її чоловік, а сама запитально глянула на подругу.

– Він після останніх подій просто марить стати в майбутньому лікарем, а Павло пообіцяв показати йому якісь свої хірургічні причандали.

– Он воно як, – тільки й спромоглася вимовити Галя неприємно вражена новиною про те що її чоловік крім всього іншого ще колись встиг поспілкувався і з цим хлопчаком.

– Святослав взагалі-то дитина надзвичайно емоційна та дуже вразлива, – продовжувала дальше Лора. – Побачені жахіття війни настільки вплинули на нього, що він вирішив присвятити все своє подальше життя порятунку людей. До цього всього ще й додалося поранення його батька, якого він просто обожнює.

– А що з ним трапилося? – вирвалося у Галі. – Він же здається не був у війську, чи я чогось не знаю?

– Так не був. Він звичайний водій тролейбуса, що перевозив мирних містян. Ранковий приліт стався саме під час його зміни. На щастя тоді обійшлося без жертв, але було багато поранених і серед них найважчі травми отримав мій Ігор. Більше місяця він лікувався у нашому обласному шпиталі, а до вас перевели на реабілітацію.

– Зрозуміло, – тільки й спромоглася вимовити жінка проте стримати свою цікавість не зуміла. – Як довго плануєш тут залишатися?

– До повного одужання Ігоря, а там вже як вийде. Святослав звісно буде до закінчення навчального року. Сподіваюся він вже влився в дружній учнівський колектив?

Галина Олексіївна не встигла нічого відповісти на це запитання бо знадвору почувся бадьорий голос Павла:

– Дівчатка, як там святковий стіл? У нас м'ясо вже практично засмажилося.

Наступні кілька годин промайнули для жінки швидко й принесли з собою неочікувану втіху. Застілля з давньою колежанкою, як це не дивно, суттєво покращили її спершу підупалий настрій. Що й не кажи, а спогади про безтурботну юність здатні зігріти серце і розвеселити душу кожній людині. Завдяки споминам про тогочасні кумедні пригоди, спільні шалені розваги і колишніх прихильників та кавалерів Галя наче повернулась в своє веселкове минуле, забувши про непросте сьогодення. На якусь мить вона ніби знову стала тою доброзичливою і товариською Мандаринкою, котра й дня не могла прожити без дорогої подруги Лори-Лариски. Тож спілкування між двома подругами вийшло щиросердним та приязним. Настільки, що прощаючись вона вже сама запросила приятельку в гості. І та, мило всміхнувшись, відповіла що неодмінно, при нагоді ще раз навідається в їхнє помешкання.