2

Цей вечір промайнув для Галини Олексіївни так само передбачувано й одноманітно як і сотні, а може й тисячі, попередніх вечорів. На роботі вона затрималася допізна, бо треба було підготувати для райвно звіт роботи ліцею за останнє півріччя. Додому потрапила коли нічні сутінки вже оповили землю своєю чорною пеленою. Особняк у якому мешкала директриса зустрів її гнітючою тишею холодною порожнечею. Нічого дивного, адже чоловік традиційно приїде з лікарні ще пізніше, а більше тут постійних пожильців і не було.

Навідавшись до кухні жінка швидко проковтнула порцію вітамінізованого низькокалорійного коктейлю і попрямувала в ванну. Від ситної вечері вона вже давно відмовилася, бо ж треба було слідкувати за свою фігурою, а трішки поніжитися в теплій водичці перед сном, щоб скинути денну втому і нервове напруження, тепер стало для неї непорушною традицією. Духмяні пахощі ароматних свічок й легка мелодійна музика дозволяли забути про всі негаразди та клопоти, які довелося пережити за останню добу.

Ще релаксуючи у ванній Галина Олексіївна чує як ледь чутно надворі замуркотів автомобільний двигун і стукнули вхідні двері. Це безсумнівно з роботи нарешті повернувся її чоловік. Павло Михайлович працює хірургом у центральній міській лікарні і частенько змушений залишатися на понаднормові чергування. Йому навіть зробили спеціальний пропуск, на випадок якщо трапиться терміновий виклик до важкохворого пацієнта під час комендантської години.

Жінка знаходить чоловіка в спальні. Павло Михайлович розлігся посеред постелі і здавалося вже встиг задрімати.

– Привіт, Павлику! – стиха відається Галина Олексіївна. – Як день минув?

– Здоров! – коротко кидає чоловік не розплющуючи очей. – Виснажливо.

– Багато операцій сьогодні довелося робити?

– Ні, лишень одну, але вона виявилася надзвичайно складною. Всі соки з мене вичавила.

– Будеш вечеряти? Можу розігріти щось з холодильника.

– Дякую, але не треба нічого розігрівати. Я перекусив в лікарняній столові. Зараз мрію тільки про спокій та сон.

За лічені хвилини вони вже лежать в суцільній темряві. Прислухаючись до рівномірного дихання чоловіка жінка промовляє:

– А здогадайся хто сьогодні приходив до мене в ліцей?

– Хто? – байдужим тоном запитує Павло Михайлович.

– Наша подруга дитинства Лора. Уявляєш, вона нещодавно повернулася в місто і тепер знову буде мешкати зі своїми батьками.

– Знаю, – втомлений чоловік небагатослівний.

– Звідки? – здивований крик зривається з вуст ошелешеної Галини Олексіївни.

– Її чоловік зараз лежить у нашій лікарні.

– Нічого собі. А що з ним трапилося? Як давно у вас лікується?

– Отримав поранення під час повітряного нальоту. Операцію робили в столиці, а сюди його відправили на реабілітацію. А у нас він вже мабуть з тиждень.

– І ти нічого мені не сказав про це? – жінка не могла стримати свого обурення.

– Вибач, якось з тими всіма справами геть з голови вилетіло. Та й зрештою він не мій пацієнт, тому і забулося. А чого Лора до тебе заходила?

Галина Олексівна аніскільки не повірила в таке недолуге пояснення чоловіка і на це були вагомі причини, та демонструвати своє невір’я вона не стала, а спокійно пояснила:

– Хоче влаштувати свого сина в мій ліцей. Я звісно не проти цього, та є певні перепони.

– Які? Середина навчального року?

– І це теж частково. Але головна заковика в тому що у Лори, як я зрозуміла з її слів, зараз сутужно з фінансами. Вдень мені було невтямки що трапилося, та тепер все стало зрозуміло.

– Що ж ти вирішила?

– Звісно ми приймемо хлопця. Все таки Лора моя колишня найкраща подруга. Та й казала, що найближчим часом візьми кредит в банку щоб сповна оплатити навчання.

– От і добре. А тепер давай спати.

Після цих слів Павло Михайлович швидко обертається до дружини спиною і практично блискавично занурюється в глибокий міцний сон. Натомість Галина Олексіївна подумки сумно зітхає. Їй, як і більшості жінок інколи хочеться хоч трішечки чоловічої ніжності, теплоти й любові. Однак все це тепер практично відсутнє в їхньому сімейному житті. Так, інколи Павло може сказати дружині якесь лагідне слово чи приємний комплімент, але це трапляється все рідше та рідше. Про інтимну близькість, гарячу пристрасть і солодкі поцілунки вже краще й не згадувати. Вони залишилися в тому далекому минулому, яке напевне вже ніколи не повернути. І як не крути та лиш вона одна винувата що все так склалося.