45

У Поліни закінчувався лікарняний і Аделаїда Мирославівна дозволила дівчині не виходячи з лікарняного піти у тарифну відпустку. Дівчина збиралася до батьків у село, на час відпустки. У Харкові її ніщо не тримало. Коханий її зрадив,хоч цього дівчина й не усвідомлювала. В свою чергу, Поліна думала що це вона зрадила йому з Володимиром, а Андрій і поготів у цьому не сумнівався; подруга Катя вже доросла дівчина, яка дасть собі раду, а ось Поліні треба було відновити душевну рівновагу і зібратися з думками.

– Збираєшся до батьків? – Запитала Катерина, заходячи в кімнату знадвору і побачивши, як подруга складає речі в дорожню валізу.

– Угу. – Похмуро відповіла Поліна.

– Я тут тобі дещо купила, ну вірніше не тобі, не зовсім тобі, тобто не тобі сьогоднішній, ну ти зрозумієш, – і Катя простягнула подрузі коробку з професійним фонендоскопом*. Поліна вражено підняла на неї очі:

– Звідки ти…?

– Що? Знаю? А я й не знаю. Просто ти моя подруго, щиро захоплюєшся роботою лікарів, тому не гай свого життя, а вступай до медичного університету. Досить вже ходити в медсестрах. Зрозуміла?

– Угу. – Знову відповіла Поліна, але на цей раз вже не похмуро, а з блиском в очах. Настрій у неї покращився і в голові вже почали будуватися плани. Катя спостерігала за цим і тепер була спокійна за подругу, побачивши як у тої кутики рота піднялися вверх і з губ не сходила спочатку невпевнена, а потім все далі впевненіша посмішка.

Катя провела Поліну до станції метро Барабашово, звідки можна було на автобусі дібратися до Лиману. Посадила подругу в автобус і коли він почав відправлятися, помахала рукою. Щойно автобус виїхав на трасу і Катя розвернулася, щоб йти до метро, як завібрував смартфон. Висвітився незнайомий номер. Катерина знехотя взяла слухавку і подумала що зараз буде розмова про те, що шановній клієнтці, як завжди пропонують якісь пільги у якомусь з численних неіснуючих банків, як вже не раз було. Але ні, справа була зовсім в іншому.

– Катерина Василівна?

– Так.

– Вас вітає працівник прокуратури Павло Либідь, який нещодавно… - Павло не встиг закінчити, як почув у слухавці радісний вигук Каті:

– Петре! Це ти?! – Дівчина не вірила своїм вухам.

– Так це я. Але дозвольте уточнити, що мене звуть Павло. – Зі сміхом відповів чоловік і підійшов ззаду, обнімаючи за талію і розвертаючи Катю до себе.

– Звідки ти тут взявся? – Широко розкрила очі дівчина.

– Хай це буде моєю таємницею. Згодна? – Дівчина кивнула. Павло взяв її за руку і повів назустріч долі. З цього моменту вони вже не розлучалися. Він так і жив у Тетяниній квартирі і сьогодні запросив Катю до себе. Павло замовив вечерю з ресторану і коли вони з дівчиною зайшли до Тетяниної квартири, кур’єр якраз привіз їжу.

– Ти тут погосподарюй, а я швиденько. – Павлові треба було відзвонитися Андрію, що він таки знайшов свій скарб у особі Катерини і що він сьогодні не прийде до Яцур на вечерю, як це було останніми днями, що Павло жив тут. Він не любив готувати, хоч і вмів, тому що не міг споживати те, що сам готував. Все було смачно, але сам не міг це чомусь їсти.

Поки Павло телефонував Андрію, Катя обійшла квартиру, помилувалася на книжкові полиці, бо кохалася в чудовій літературі і вже хотіла накрити на стіл у вітальні, як погляд зачепився за розкриті двері спальні. Ліжко було ідеально застелене, але з-під крісла, яке стояло біля ліжка виглядав краєчок чогось білого.

Павло завершив розмову і повернувся до Каті, але не знайшов її в кімнаті. Стукнули вхідні двері. Павло зрозумів що чимось образив дівчину, але не розумів чим, та й не час було зараз з’ясовувати, треба догнати і заспокоїти. Він так і зробив.

Катя бігла не розбираючи дороги. Сльози заливали обличчя. В пам’яті спливло все, що відбувалося з нею, коли Петро чи то пак Павло, жив у них. Вона й подумати не могла, що «безхатько» так вчинить. А вона дурепа повірила йому, у нього мабуть дружина є і вони чекають на дитину. Чомусь згадалася Поліна. Раптом ззаду хтось її шарпнув за руку і притис до себе.

– Постривай, навіжена.

По дорозі, на яку хотіла вибігти Катя, в декількох сантиметрах від неї і того, хто стиснув її в обіймах, проїхав MAN – вантажівка, що перевозить важкі вантажі на далекі відстані.

Дівчина, нажахано здригнулася, уявивши, щоб могло бути з нею, якби Павло її не затримав, але все одно вона йому не пробачить. Вона надивилася на Поліну і на її страждання через того, хто не вартий її.

– Пусти мене! Зараз же! – Викрикнула, намагаючись вирватися.

–  Не раніше ніж відведу у безпечне місце. Ходімо. – Але Катя стала на місці і навіть бровою не повела.

– Нікуди я з тобою не піду. Хай з тобою твоя дружина ходить! –Дівчина була сповнена рішучості. Павло спочатку отетерів, потім голосно розсміявся, зненацька схопив дівчину за поперек і закинув собі на плече. Так і ніс, подалі від проїжджої частини. Катерина молотила кулачками Павла по спині, теліпала ногами і голосно кричала:

– Пусти мене! Ну! Пусти!

Рідкі прохожі, які зустрічалися, не поспішали приходити на допомогу дівчині, а тільки посміхалися, розуміючи, що ці двоє і самі порозуміються. Тільки два чоловіка показали Павлові великий палець і подумали, що треба і собі закарбувати в пам’яті, як втихомирювати дружин.

Павло доніс Катю до стіни найближчого будинку. Обережно поставив, притуливши до стіни спиною і вп’явся поцілунком у губи. Спочатку дівчина била його кулачками у груди, потім перестала, а за мить обхопивши Павла за шию і сама почала відповідати на поцілунок. Хвилин через п’ять, чоловік з жалем відірвався від губ дівчини і тихо мовив:

– Немає у мене дружини, але буде, якщо ти погодишся.

У дівчини забило подих. Вона тільки хапала повітря відкритим ротом, як риба.

– А.. а..а? – Тільки й спромоглася сказати.

– Так. Я роблю тобі пропозицію, хоча й не так планував все це. Що ти собі там надумала, я не знаю, але знаю одне, що кохаю тебе. Ти згодна?