44

Яцура зайшов до знайомого під’їзду. Двері чомусь були відчинені і підперті цеглиною.

– Так же не можна, доводчик* зламають, бісові діти – прошепотів Яцура і прибрав цеглину,він подумав, що дітлахи бавляться, але то «бавився» Стас, коли прикував Павла до батареї і чекав на Сліпого. Двері плавно стали на місце.

Яцура піднявся на другий поверх і подзвонив у двері Павлу, але щось його як підштовхнуло закрити вічко на дверях Павлової квартири. Він так і зробив. Але тут відчинилися двері навпроти на довжину ланцюжка. З щілини виглянуло цікаве око Марії Сергіївни. Яцура обернувся на звук замка квартири, навпроти Павлової, не припиняючи тиснути на дзвінок. Він побачив у відчиненій шпарині дверей сусідньої квартири, колишню сусідку, що приклала вказівний палець до губ і промовисто подивилася на Яцуру. Андрій зметикував, що щось не так, але не припиняючи закривати вічко, дзвонити у двері все таки припинив. Він гарячково думав, чим би закрити вічко і вшитися в сусідню квартиру. Запустив руку в кишеню і витяг звідти…. коника з пластиліну. Губи чоловіка розтягнула посмішка. Люба доця поклала таткові подарунок. Але не час було милуватися на дитячу іграшку, хоч Андрія і затопили ніжні почуття до доньки. «Якраз те що треба» – подумав Андрій, швидко розім’явши коника в пальцях і заліпивши вічко. А сам навшпиньках прокрався в квартиру до Марії Сергіївни, яка вже прочинила двері так, що Яцура зміг увійти. Та швидко і тихо зачинила двері. Все це сталося блискавично, за секунду до того, як двері Павлової квартири відчинилися і звідти виглянув Станіслав. Обвів поглядом сходовий майданчик і знову сховався в квартирі. Клацнув замок.

Марія Сергіївна і собі тихесенько замкнула двері і жестом показала Андрію, щоб зайшов у кімнату. Там жінка пошепки розповіла про те, що почула шум за декілька хвилин після того, як Павло зайшов у квартиру, а потім комусь відчинив двері. Після шарварку хтось тихо вийшов з квартири, але двері під’їзду не стукнули, потім ті ж самі кроки повернулися, а ще через деякий час, ще хтось зайшов у квартиру Павла і дотепер там тихо. Ні шуму, ні крику, нічого.

– Маріє Сергіївно, може ви перебільшуєте?

– Ні Андрієчку, не перебільшую. З Павлушою щось сталося.

– Добре, зараз ми перевіримо. – Але не встиг договорити, як почув, що хтось вийшов на сходовий майданчик з квартири Павла і швидко збіг сходами. Виглянувши у вікно, Андрій побачив гарно одягнутого чоловіка. Щось було знайоме в його поставі, в тому як він сів у машину, але що? Цього Андрій не міг пригадати. Хто знає, які знайомі могли бути у Павла. Але шум який передував приходу Андрія і який чула сусідка бентежив Яцуру на рівні підсвідомості. Тому Андрій зателефонував одному з своїх нечисленних друзів. Той очолював один з підрозділів КОРДу.* Все що сталося потім, можна вважати сном. Зазвичай складні операції розробляються протягом тижнів, але тут не встиг Яцура зателефонувати, як вже за п’ять хвилин побачив під вікном поліцейські машини у тому числі і бронеавтомобіль «Варта».  Потім виявиться, що цю операцію розробляли півроку і всі причетні отримають нагороди. Всі окрім Яцури, бо його тут не повинно бути. Це не Київський район, де працює Андрій, а Шевченківський. Декілька міцних хлопців увійшли в під’їзд, коли Марія Сергіївна відчинила домофоном двері. В руках в одного з них був таран, у першого з групи пістолет «Глок - 17», а у інших автомати «Форт - 221» та «Форт - 224». В кожного був «Тазер Х26» при поясі. В чому, в чому а в зброї Яцура кохався і розбирався.

Щойно пішов Олександр Андрійович, як другий чоловік в балаклаві дістав пістолет, який йому ще давно презентував Олександр Андрійович. Це був «Юнік - М 17*». З іншої кишені він дістав патрон, вставив в патронник. Наставив Павлові у груди. При цьому він підійшов майже впритул. Павло одним оком стежив за чоловіком. Вірніше щілиною ока, бо друге безнадійно запливло і не хотіло розплющуватися.

– Не можу я з тобою довго панькатися та й не хочу. Сенсу не бачу, навіть якщо скажеш де тека. – З кишені толстовки чоловіка в балаклаві задзвонив мобільник. Чоловік видобув однією рукою телефон і натиснув на кнопку виклику, при цьому тримаючи пістолет.

– Тікай звідти! – Пролунало зі слухавки.

Одночасно з тим пістолет вилетів з руки. То Павло якому аж ніяк не хотілося помирати, вибив його ногою. Пістолет впав і вистрелив. Слідом вилетіли вхідні двері, наче знесені тараном. Та так воно й було. Потім забігли хлопці з КОРДу, зберігаючи чіткий порядок дій.

Чоловік в балаклаві,побачив що сили нерівні і підняв руки, потім став на коліна, впав вниз обличчям і втиснувся в підлогу.

Через півгодини після цих подій Павло і Андрій сиділи на кухні у Марії Сергіївни і розмовляли.

КОРД давно поїхав, забрав Станіслава Чубенка, якому не тільки 115 стаття світила, а ще й незаконне зберігання зброї, підготовка до умисного вбивства, якому завадили, незаконне проникнення до чужої квартири, привласнення чужого майна і тому подібне. Все таки Стас встиг сховати до своїх об’ємних кишень золоті сережки Павлової тітки. Назбирав Стас собі майже на пожиттеве.

Зненацька Павло згадав, що повинен був набрати Степана, як тільки прийде додому, але з усіма цими пригодами, що сталися, було не до Степана. Він дістав свій мобільний, ввімкнув його, бо той зловмисник в балаклаві, забрав, вимкнув і добре що поклав на стіл, а не викинув з вікна.

На телефон почали надходити повідомлення, що такий - то номер телефонував. Це був Степанів номер. Ось задзеленчав і сам телефон. На екрані висвітився номер Степана. Павло побалакав зі Степаном і сказав що залишається. Коли Степан від’єднався, Либідь побачив німе питання у очах друга, який дивився на нього і думав як Павло збирається ночувати в такому розгардіяші, та ще й без вхідних дверей. Потім першим порушив тишу.

– Збирай речі, які необхідні, поживеш поки що у мене.

– А я вас не посуну? – Посміхнувся Павло.