38

– Полінко, ти вже не спиш, дівчинко моя? – В палату заглянуло зацікавлене личко подруги. – О! Та ти вже усміхаєшся. – Здивувалася Катя.

– Ні, Катеринко, не сплю. – Поліна вже оговталась від неприємних подій і могла розмовляти, хоч і кволим голосом. Але вставати дівчині лікарі суворо заборонили, побоюючись, що може бути рецидив.

Тоді Катя увійшла в палату, тримаючи в руках прозорий пакет з апельсинами і грейпфрутами, а перед цим комусь, хто стояв за дверима, сказала:

– Почекайте хвилинку, я зараз підготую Полінку.

Перед приходом Каті,Поліна лежала голічерева і втупившись у стелю, думала про те, що вона не заявила на ґвалтівника в поліцію, а тепер навряд чи можливо довести сам факт цього, хоча з іншого боку, якби дізналися сусіди батьків, то взагалі батькам треба б було переїжджати туди, де їх ніхто не знає, тому може це й на краще. В невеличкому ж селі усі про всіх знають. І Поліна боялася, що на неї і батьків будуть показувати пальцем. Тільки дівчина шкодувала, що той, хто зробив таке з нею, залишиться безкарним. І дівчина все ж пам’ятала, що там ще хтось був, хто вів фото- і відео фіксацію цього процесу. Хтось з дуже знайомим голосом, але вона не могла згадати, кому належав голос. Вона гірко усміхнулася і подумала про те, навіщо їй тепер жити, але потім подумала про те, що треба жити заради себе самої і батьків, а ще Андрія і подруги. «Ні, я не покінчу з життям, тому що є заради чого і кого жити. А Володимир все одно своє отримає. Тільки шкода ту, якій він ще зламає життя. А може ще не все втрачено, може ще можна заявити на нього?» Так думала Поліна, плануючи свої подальші дії і сумна посмішка перейшла в посмішку з надією. Дівчина ще не знала, що коханий її зрадив, не розібравшись в ситуації. Але можливо для неї це й на краще. Так і застала її Катя.

Подруга ввійшла в палату і помітила, що сьогодні Поліна вже була здатна тверезо мислити, зітхнула з полегшенням і защебетала:

– Полінко, дівчинко, я тобі цитрусових принесла. Це тобі зараз потрібно. Щоб до завтра все з’їла. – Подруга квоктала біля хворої, як курка, яка знесла яйце, або як мати над дитинчам. Це викликало усмішку б у будь кого, але не у Поліни.

– Добре, добре, все з’їм. Ти ж від мене не відчепися? – Запитала, хоча відповідь була очевидна.

– Звісно ні. А тепер з тобою подруго дехто хоче побалакати. Ти згодна? – І Катя підійшла до дверей і взялася за ручку.

– Хто? – Поліна навіть не уявляла, хто б це міг бути і байдуже подивилася на подругу.

– Сама побачиш. – Загадково сказала Катя, підійшла до дверей палати і прочинила їх:

– Заходьте, будь ласка. – Це Катя запросила когось, виглянувши в коридор.

В палату зайшов чоловік. Чимось його постава нагадала Поліні Андрієву, але обличчя мав зовсім звичайнісіньке, яке побачиш хоч десять разів за короткий проміжок часу, а все одно не запам’ятаєш. Дівчина зіщулилася, гадаючи, що йому потрібно, але коли він привітався і відрекомендувався, як Володимир Іванович Гуртовий, слідчий Київського райвідділу* і буде займатися її справою, то глянувши на дівчину побачив у її очах справжній жах.

– Але ж я нікому… –  почала дівчина, та й змовкла під пильним поглядом слідчого. Але слідчий мовчав, очевидно, чекаючи продовження. Тоді з очей Поліни полилися сльози.

Тоді почала говорити Катя:

– Поліно, будь ласка. – Благальним голосом сказала подруга, підійшла до дівчини і стала гладити її по голові. –  Володимир Іванович все розуміє і розуміє твій психічний стан на даний момент, але дівчинко моя, це треба пройти, інакше ще хтось може постраждати. – При цьому Поліна закрила руками очі, а коли через мить прибрала руки, то в її погляді світилася рішучість.

– Я готова, тільки батькам нічого не кажіть, вони не винесуть цього.

– От і правильно, дівчинко. – Катя підтримала подругу і хотіла вийти. Вже прямуючи до дверей, схаменулася і спитала у Поліни:

– Я вийду, ти не будеш боятися, правда?

– Ні не буду. – Тихо промовила Поліна, а у самої почалася всередині паніка.

Катя вийшла. А слідчий сів на стілець біля ліжка.

– Тепер, люба дівчино, можна і поговорити. А щоб ви не панікували, я скажу вам, що цією справою мене попросив зайнятися ваш знайомий, Олександр Дмитрович Забашта, який переймається вашою долею. Тому я зараз прийму вашу заяву і зареєструю в єдиному досудовому реєстрі, коли доберуся до відділку. – Але Володимир Іванович постеріг поглядом досвідченого слідчого, що Поліна його майже не слухає, а про щось напружено думає. Це йому не дуже сподобалося і він запитав. – Ви щось згадали?

Дівчина кивнула. Тепер вона знала де чула голос, власник якого спостерігав за її приниженням. Ба більше, навіть брав участь у тому щоб зібрати компромат на неї у вигляді відео і фото.

– Тоді давайте все по порядку. Відтворіть будь ласка події у своїй пам’яті, а я запишу їх. – І дівчина розповіла слідчому усе, а оскільки про того «папараці» Поліна знала тільки, що його звуть Олександр Андрійович і він власник Тойота Тундра, то більшого сказати не могла, але запам’ятала номер машини, а це вже було не мало.

Поговоривши з Поліною півгодини, Володимир Іванович сказав, що зробить усе можливе, щоб «закрити» того, хто зробив з нею таке, попрощався і вийшов на свіже повітря. Треба було подумати. Потім дістав мобільний і набрав номер Сліпка. Коли на тому кінці взяли слухавку, слідчий мовив:

– Юхиме, де ти такі справи відкопуєш?

– А що таке? – голос Сліпка звучав абсолютно безневинно.

– Та те, що ця Поліна Мареля, наче й не дурна дівчина, але не пішла до поліції відразу і її кваліфікація не викликає сумнівів, але мабуть на неї дуже вплинуло це все. Хоча зараз все розповіла майже холоднокровно, я навіть і не сподівався на таке, хоча погано, що вона змила усе і я не думаю, що в ній щось залишилося для молекулярно – генетичного аналізу. Втім хай наш криміналіст розбирається.

– Стривай Володю, як ти сказав? Поліна Мареля? – Запитав Юхим Іванович і в пам’яті спливла кав’ярня, усміхнена дівчина з довгим волоссям навпроти.