36

Полінку доправили до гінекологічного відділення. Зробили всі необхідні медичні процедури, в тому числі і переливання крові. Дівчині вкололи заспокійливе і Поліна міцно заснула. До лікаря, який вийшов з реанімаційної палати підбігла схвильована Катерина:

Як вона? – Запитала і подивилася на лікаря, явно очікуючи відповіді.

– Дівчино, а ви хто? – Лікар здивовано подивився на Катю.

– Я подруга.

– Дівчино, ми не надаємо даних про пацієнтів. Вам краще звернутися до її родичів. До речі, в неї хтось є з рідних? – Лікар вочевидь був новеньким і не знав Катерину і Поліну, які працювали у цій же лікарні, тобто в медичному комплексі.

– Лікарю це я викликала швидку і саме з нашої з нею квартири її забрала таж-таки швидка. – Жорстко сказала Катерина. Тоді лікар вперше змучено посміхнувся і вимовив.

– Ого! Тепер бачу, що ви більше ніж родичка Поліні Мареля.

– Так як вона? – Нетерпляче перепитала дівчина.

– Дівчино, як вас звуть?

– Катерина. Та це не міняє справи. Як Поліна, як моя подруга?

– Вона втратила багато крові. Але не хвилюйтеся все добре. Але чому я не бачу тут її парубка, чи коханого?

– Її коханий поїхав учора відпочивати. Він не знає, що вона тут. – відказала з подивом Катя і подумала: «Звідки лікарю відомо про Андрія?».

– Коли приїде, передайте, що вона не для нього, він тільки їй нашкодить. – І лікар розвернувся щоб піти геть.

– Лікарю, почекайте. Як це? Що ви маєте на увазі? – Не зрозуміла Катя.

– А те й маю. Те чим вони займалися минулої ночі спровокувало кровотечу. – Пояснив лікар.

– Чим займалися, чим займалися…. – про себе вимовила Катя. Потім знову звернулася до лікаря:

– Ви хочете сказати…? – Але лікар не дослухав її. – Саме це я й хочу сказати. Вона була з одним чоловіком, проникнення тільки одне, але схоже з розміром не вгадала ваша подруга, не знаю що і як і взагалі як це відбувалося і не хочу знати, тільки попередьте подругу про те, що наступного разу це може закінчитися видаленням головного жіночого органу.

– Дякую лікарю. – Здається дівчина зрозуміла, що хотів сказати лікар і подумки жахнулася.

– Що ж до побачення, я б запросив вас на побачення, якби був вільний. – Продовжив лікар – ви дуже вродливі.

– А я б відповіла згодою, – сказала дівчина в тон йому, якби я була вільною – і знову згадала сині очі Петра Бабая, нещасного сусіди-безхатька, який не пам’ятав своє ім’я. Потім думки перескочили на інше.

– Невже? – Катя і не помітила, як почала вголос думати. Дівчина згадала події учорашнього вечора. Знала, що Поліна збиралася до Володимира. – Що ж сталося, що подруга зрадила своєму коханому Андрію? А те що винен у кровотечі не Андрій, Катя була впевнена. – Тоді хто? Володимир? Мабуть так?

– Катерино? Ви чого тут? Та ще й у цьому корпусі? – нечутно підійшла Аделаїда.

Катерина здригнулася з несподіванки. Потім розвернулася до завідувачки і привіталася.

– І вам добрий вечір, Аделаїдо Мирославівно. Хоча який він, добрий?

– А що ж так, Катерино? – Недобре прижмурилася шефиня. – З одруженими валандатися, то треба подумати про наслідки. – І Аделаїда кивнула на двері реанімації, думаючи, що Катя теж, як і Поліна має коханця і позбувається тут наслідків цього гріховного кохання.

– Та як ви смієте?! – Обурено скрикнула Катерина.

– Смію дівчинко. Смію. Я багато чого смію.

Тут зайшла санітарка з відром і шваброю і обидві жінки вийшли в коридор, де взагалі було вже темно. Аделаїда Мирославівна, підійшла впритул до Каті і прошепотіла на вухо:

– Знаю, я з ким ти дружиш. І ти, мабуть, така ж погань як і вона, у дружини забираєш чоловіка. – Аделаїда була ображена на коханку свого чоловіка і зараз бачила перед собою не Катю, а ту, котра відібрала у неї щастя.

– Аделаїдо Мирославівно, я не маю навіть хлопця, не те що коханця. Якщо хтось вніс вам щось у вуха, то хай пояснить чому і надасть докази. Безпідставне звинувачення не визнає навіть суд, а ви не суддя, щоб судити мене, тим більш за те, чого я не робила.

– Добре, я погарячкувала – Аделаїда визнала свою помилку. – Що ти тут робиш?

– Поліна в реанімації.

– Догралася. – І так це було сказано, що Катя зрозуміла, Полінці можна ставити жирний хрест на кар’єрі у цій лікарні.

– Що з нею.

– Кровотеча. Велика втрата крові.

– Чого це раптом – Знову спитала Аделаїда.

– Скоріше за все Поліну зґвалтували – відповіла Катерина, озвучуючи свої здогадки, але достеменно не знаючи цього.

– Чому ж вона не викликала поліцію? – З кривою посмішкою запитала Аделаїда.

– Я ще нічого не знаю. Коли прокинеться спитаю. – Швидко відповіла Катя.

– Добре, ти знаєш де мене шукати, якщо що. Допоможу, та й Олександр Дмитрович теж допоможе, хоча навряд чи там щось залишилося зі слідів. – Вже миролюбно сказала завідувачка.

– Хто такий Олександр Дмитрович? – Катя не вперше чула це ім’я, але не могла згадати в якому контексті.

– Катерино, ти мене дивуєш! Це наш патологоанатом, а за сумісництвом ще й мед. експерт. Я пришлю його до палати Поліни, коли вона прокинеться, тільки зателефонуй мені.

– Добре. – Відповіла Катя, а потім запитала – Чому ви вирішили допомогти, Аделаїдо Мирославівно?

– Хай це буде моя таємниця – відповіла жінка. – Зателефонуй відразу, як Поліна прокинеться. – І пішла по темному коридору до свого кабінету, згадуючи свій досвід знайомства з дорослим чоловіком. Їй тоді ледь виповнилося дев’ятнадцять і в неї ще нікого не було, але дівчина мріяла про кохання. І коли зустріла, того хто їй сподобався, то подумала, що це він, той єдиний. Він її напоїв і зґвалтував. У своїй квартирі. Вона написала заяву до міліції, як тоді ще називалася поліція. Але їй сказали, що вона сама пішла, сама напилася, сама звабила того чоловіка. Все зробила сама і намагається очорнити його. Справу закрили за відсутністю складової злочину. Аделаїда йшла до кабінету і гірко посміхалася своїм думкам. Але вийшовши на світло вона зробила знову кам’яне обличчя і рішуче відчинила двері у кабінет.