34

Поліна так і не спала після усього. Вона тільки лежала, бо поворухнутися не могла. В сідницю впирався якийсь невеличкий предмет, чи то сірниковий коробочок, чи то ще щось. І думала. Думала про те, як же сказати Андрію, що її зґвалтували і не могла придумати. Дівчина не бачила для себе виправдання і коханий не зрозуміє. Вона ж сама сюди прийшла, пила горілку, ніхто до горлянки не заливав. Навіть не опиралася, не кричала, тобто все було, як можна подумати, за згодою. Дівчина і справді почувалася повією, яка переспала з першим зустрічним. За вікном стало сіріти і до Поліни стали повертатися відчуття, але голова боліла і погано працювала. Поліна відкрила очі і схотіла встати, але зі стогоном впала на диванчик. В роті було сухо, так сухо, як в Сахарі, язик прилип до піднебіння і дівчина пошукала очима по столу сік. Дивно, але його не було. На столі стояла тільки горілка і одна чарка. Дівчина випадково ковзнула поглядом по підлозі і побачила розкидану білизну, яку Володимир стягував з неї вночі. Вона ледве не втратила свідомість від сорому, пригадавши все. А ще низ живота болів немилосердно. Поліна подивилася на диван. Що ж впиралося їй в стегно? Це була і правда сірники, тобто коробочка сірників. Вона могла випасти тільки з кишені Володимира, коли той робив з Поліною усі ті жахливі речі.

– Але ж він ходить з запальничкою – вголос роздумувала дівчина, - значить це мені не примарилося, значить тут ще хтось був і той голос справді знайомий, але я не можу згадати.

Дівчина зібрала свої розкидані по підлозі речі, одяглася і раптом почула, якийсь шум в коридорі. Голос, ненависний голос Володимира,від якого Поліна здригнулася і схотіла сховатися в найдальший куточок світу, щось комусь доводив:

– Та послухайте, ви її не знаєте, а я вловив на гарячому.

– Ну що ж, подивимося. – До Поліни долетів голос Аделаїди Мирославівни. Від цього голосу дівчина зіщулилася і зрозуміла, що порятунку не буде.

За дві хвилини двері відчинилися і на порозі постала Аделаїда. З-за спини в неї визирав Володимир. Головна лікарка обвела поглядом кімнату, підійшла до Поліни, яка сиділа на диванчику, привіталася, знову обвела поглядом кімнату і вийшла.

– До мене в кабінет, негайно! – Судячи з усього це Аделаїда Мирославівна кинула вже Володимиру. Кроки двох людей почали віддалятися, а Поліна перевела дух, дістала з-під дивану пляшку горілки і чарку, знайшла в шухляді столу пакет і вкинула їх туди. Переплела косу, яку нашвидкоруч заплела, коли почула голос Аделаїди Мирославовни і попленталася на своє робоче місце.

А в Аделаїди в кабінеті гримів грім і спалахували блискавки.

– Ти інтерн, ти майбутній лікар, ти повинен бути вище усіх пліток. Як ти смієш чорнити людину в очах інших? Так, я знаю, що вона валандається з одруженими. Це ти теж мені доніс. Але роботу свою знає. Не те, що дехто. Нероба! Куди ти там хотів? За контрактом? Йди й не повертайся.

– Але ж мені ще цілий місяць тут бути.

– Я подбаю про це. Йди.

І Аделаїда втомлено опустилася на стілець. Володимир вийшов. Тоді лікарка набрала свого однокурсника, який працював у міністерстві і запитала про те чи можна зарахувати інтернатуру екстерном і отримавши ствердну відповідь, почала готувати документи Володимира.

Катя приймала зміну у Поліни і побачила, а швидше відчула, що та не в гуморі, хоча видимих причин до цього не було, а ще подруга лякалася, як бачила десь Володимира, що проходив по коридору.

– Подруго, що сталося?

– Потім розповім Катю.

– Я тобі телефонувала півночі, хотіла щоб ти знала, що Володимир «стукає» на всіх Аделаїді, але ти не брала слухавки.

«І не тільки «стукає», а ще й дещо робить» – гірко подумала Поліна і сльози наповнили очі.

– Ти тільки не здумай нічого з собою зробити, навіть якщо якісь проблеми. Все вирішується.

Поліна помотала головою і втекла у вбиральню. Катя помітила червоні, заплакані очі подруги, але вона не могла знати, що сталося

А Андрій, теж нічого цього не знав і зателефонував Полінці вранці, коли вона здала зміну й прямувала додому. Дзвінок застав її вже біля під’їзду. Поліна важко підіймалася сходами додому і дивилася на телефон, який все дзвонив і дзвонив, а на екрані висвічувалося веселе обличчя Андрія.

«Як йому сказати, як з ним розмовляти, після сьогоднішньої ночі?» – роздумувала дівчина. Але все ж взяла слухавку.

– Привіт коханий. – Наче нічого й не було мовила Поліна, а в душі все перевернулося.

– Привіт, привіт, ти чого не береш слухавку, я дзвоню а ти мовчиш.

– Та не чула.

– А з голосом що?

– Нічого, втомилася дуже. – Поліна закусила губу, щоб не заплакати в слухавку.

– Кохана, я їду з сім’єю до Карпат на два тижні, ти ж не зустрінь іншого. Ти тільки моя. – Андрій сказав про поїздку і потім наче пожартував, а Поліна вже ледве стримувалася щоб не розревітися вголос.

– Гаразд. – Ледве вимовила.

– Я приїду і все буде добре. – Вловивши щось в голосі дівчини, сказав Яцура, але він подумав, що Поліна просто сумує за ним.

– Гаразд. – І дівчина відключилася. Андрій здивовано подивився на слухавку, але дочка відволікла його і чоловік більше не перетелефонував тій, кого залишав на два тижні.

Поліна не сказала Андрію нічого, щоб не псувати відпочинок коханій людині і знову зробила помилку.

Проводжати на потяг сім’ю Яцур прийшла Тетяна і відізвала Ларису вбік, показала одну з фотографій, на якій було видно Поліну в недвозначній позі з якимось молодиком. Обличчя молодика не було видно, але й так добре.

– Тепер він майже твій. Я скину з «лівого» номеру твоєму благовірному відео і ці фото, хай подивиться на свою кохану.

– Ой сестричко, яка ти чудова, ти знаєш це? – і Лариса міцно обняла сестру.

– Так сестри, прощайтеся, пора їхати, бо потяг не буде чекати. – Підійшов Андрій, тримаючи за руку доньку – так моя маленька принцесо?

– Так татку.

Потяг відійшов від перону. Потяг Харків – Ужгород дуже довго їде, Андрій би не витримав в одному купе з Ларисою, якби не донечка. Яцура з подивом помітив, що дружина не п’є спиртного, але не надав цьому великого значення. Коли потяг вночі зупинився в Києві, Андрій не спав. Все думав про Полінку. Негарно вийшло, він поїхав відпочивати, а з коханою так і не побалакав. Хоча в голосі її вчулася якась напруга, але Яцура сам собі пообіцяв, що коли приїде додому, то найперше що зробить, розлучиться з Ларисою і покличе заміж Поліну. Тут він подивився на вогні Києва і подумав, що треба відправити коханій якесь красиве повідомлення, щоб вона не почувалася самотньою і хоч було вже пізно, Яцура розсудив, що дівчина зможе його й завтра побачити. Але не встиг Андрій зайти у вайбер, як побачив, що на телеграм з невідомого номеру прийшли якісь фото і відео. Це міг бути хто завгодно. Чомусь на думку спав Павло Либідь. Яцура відкрив повідомлення і зрозумів що помилився. Вміст повідомлення не міг бути від Павла. Акаунт значився, як «Доброзичливець», а вміст повідомлення був про Поліну. Вірніше про Поліну і якогось чоловіка. Не зрозуміти чим вони займаються міг тільки дурник, та й то. Андрій вимкнув телефон і до ранку не зімкнув очей. Все думав, що Поліна виявилася такою ж твариною, як і Лариса. А він хотів ще одружитися з нею, хотів мати нормальну сім’ю. Хотів забрати дочку у матері. Дружина не краща, але вона мати дитини. Тож хай все буде як було. Андрій не знав, що помиляється і Поліна тільки жертва у закулісних іграх, які влаштувала дружина зі своєю сестрою.