33

Тетяна зустрілася з Володимиром недалеко від лікарні. Передала йому непомітно пляшечку і продала інструктаж, щодо препарату, який він має додати у сік Поліні, а перед тим змусити ту дівку випити хоч трохи горілки, або вина, щоб не було так підозріло. Ще не завадило б нашептати головній лікарці Аелаїді Мирославовні про те що ця непевна медсестра плутається з одруженими чоловіками. Як казав Володимир, нова головна лікарка нещодавно розлучилася, бо застукала свого чоловіка з якоюсь медсестрою.

– Не переймайся Тетянко, за цим діло не стане. В мене є в телефоні диктофон, я записав розмову медсестер, а щоб продемонструвати її Аделаїді, то за цим діло не стане.

– Дивись мені – посварилася пальцем Тетяна, – щоб комар носа не підточив.

– Тетянко, я палаю від пристрасті – сказав молодик і хотів поцілувати, але Тетяна поклала свою долоню на його губи .

– Палай, хто тобі заважає, але зроби спочатку справу. – Жорстко сказала жінка.

Володимир лайнувся і зрозумів, що не вмовить Тетяну, поки не переспить з Поліною. Він навіть не думав, що зруйнує дівчині життя, його не мучили докори сумління. Він тільки бачив Тетянині губи, руки і жадав її. Але стримався і неквапом пішов до корпусу лікарні.

Олександр Андрійович подивився на годинник і зателефонував «великій людині» і почув довгі гудки. Мабуть обідня перерва була в розпалі, бо почувся невдоволений голос:

– Чого тобі! – народний обранець був не дуже ввічливий

– Я вибачаюся, але дуже важлива справа. – мовив улесливо Сліпий

– Чекай! Зараз наберу.

Телефон задзвонив. Телефонував депутат з «лівого» телефону:

– Ну?! – В голосі вчувався метал навпіл з нетерпінням.

– В мене невеличка проблемка. – Олександр Андрійович був сама люб’язність. Прямо не акула - вбивця, а пухнастий зайчик.

– Сашко не тягни. Дай спокійно пообідати.

– У вас є родич – полковник Томенко.

– Ще раз кажу – швидко! – Терпець «народного обранця» уривався.

Тоді Сліпий перейшов до справи і озвучив, що треба на деякий час усунути з міста Андрія Яцуру, який скоріше за все причетний до зникнення справи Либідя і до зникнення самого Либідя, але так, щоб не викликати підозри, бо він може лягти на дно. І якщо перша частина була правдою, то другу Сліпий вже вигадав, щоб Андрій не завадив в тому плані, який стосувався Поліни.

Під кінець робочого дня Андрію зателефонувала Поліна і прощебетала, що вони не зможуть зустрітися перед чергуванням, як зустрічаються завжди оскільки вона йде на день народження до колеги і треба прийти раніше до лікарні але не вточнила якої колега статі. Ця, ще одна помилка Поліни, коштуватиме їй дуже дорого.

І в той час, коли Андрій мило розмовляв з Поліною, відчинилися двері кабінету і зайшов начальник – полковник Томенко. Андрій швидко попрощався з Поліною і сказав, що перетелефонує пізніше. Поліна здивовано подивилася на телефон, який вимкнувся і не могла повірити, що Андрій не вислухав її, як було завжди. Вона не знала, що й думати, але вирішила не передзвонювати коханому. Буде вільний, сам набере. А Андрій сьогодні забуде і згадає тільки тоді, коли вже нічого не виправиш.

Полковник Томенко зайшов до кабінету майора і показавши на стілець, запитав:

– Дозволиш?

– Сідайте, пане полковнику. – Припросив Яцура.

– Я до тебе з розкішною пропозицією. – Посміхнувся Томенко

– Якою? – Напружився майор.

– Розслабся. Ти давно заслужив відпочинок. Пам’ятаєш ти просив мене надати тобі путівку на сім’ю в Карпати.

Яцура кивнув, роздумуючи як пропозиція Томенка може бути пов’язана з путівкою.

– Так ось, є в нас путівка, але виїжджати треба завтра. – І полковник допитливо подивився на майора.

– Я ж не встигну оформити відпустку. – Розгубився Андрій.

– Встигнеш. Пиши рапорт, відаєш мені, по бухгалтерії оформимо, гроші прийдуть на картку дуже скоро. Йди додому, збирайся. – і Томенко вийшов, зачинивши кабінет. Потім вийшов з відділку і діставши телефон, кудись зателефонував.

– Все зроблено.

– Добре. – Почулося в слухавці. – Я все оплачу.

– Краще б ти мені оплатив путівку. – Томенко не приховував роздратування.

– Ти мені не розумуй. Це для справи. Інакше загримимо усі під фанфари.

На тому боці від’єдналися від розмови.

Поліна заступила на чергування. Ніщо не віщувало біди. Було на диво спокійно. Не було ніяких екстрених випадків. Тому вона згадала про інтерна і пішла до ординаторської. Постукала. Двері відчинилися і на порозі постав Володимир. Більше в кабінеті нікого не було. Стіл був запнутий тканиною, під якою вгадувалися тарілки і пляшки.

– А де всі? – З подивом спитала Поліна.

– Та ну їх! – майже сердито сказав інтерн. - Ніхто не захотів прийти. Усі мабуть бояться Аделаїду. – Але він змовчав про те, що спеціально продемонстрував головній лікарці запис з диктофону, де Поліна ділилася з Катею своїм наболілим. А та не розібравшись крикнула:

– Так ця Поліна валандається з одруженими! Я їй покажу! – А дехто з колег це почув і побачив в цей момент Володимира біля головної лікарки. Новина швидко розійшлася лікарнею, що інтерн «стукає» на персонал. І ніхто не схотів мати справи з таким, але, на жаль, Поліні ще цю новину не донесли.

– Сідай Полінко. Я дуже радий що ти прийшла. Давай вип’ємо за мене.

– Ти відкорковуй, а я збігаю до дамської кімнати. – І Поліна швидко вийшла. Володимир не боявся, що Поліна донесе на нього. Він встиг її вивчити. Дуже здібний молодик. Але те що дівчина вийшла, було Володимиру на руку. Він відкоркував, горілку і налив у дві чарки. Також налив в одну склянку сік і додав туди декілька крапель рідини з пляшечки, яку дала Тетяна.

Коли Поліна повернулася вже все було готово. Вони сіли за стіл. Випили. Але Поліна, як справжній медичний працівник не запивала горілку соком. Тут Володимир прорахувався, думаючи, що усі дівчата запивають алкоголь. Поліна запивала соком торт, але випила весь сік зі склянки. Відчула запаморочення і попросила Володимира відвести на м’який шкіряний диванчик, який знаходився під стіною кабінету і де спали чергові лікарі у вільний час. Інтер відвів дівчину на диванчик. Допоміг лягти. Поліна з жахом усвідомила, що не може рухатися. Навіть поворухнути рукою. При цьому очі її залишалися відкриті. За декілька хвилин і вони закрилися, але дівчина не спала. Вона відчула, як чиїсь руки розстібають ґудзики на халаті. Чиїсь губи зминають її губи. Хотіла крикнути, але не могла. Раптом до низу її живота доторкнулися чиїсь пальці. Ще Поліна відчула, наче хтось ще є тут. Світло спалахів сліпило навіть крізь закриті повіки.