32

Андрій йшов до відділку і мугикав пісеньку. А голова, що називається, пухла від думок. Справа Павла Либідя все більше місця займала у голові, треба було щось і якось вирішувати з Ларисою. Вчора, після того, як дочка заснула, ця жінка перетнула межу. Приперлася до нього на кухню і спробувала його спокусити, вдягнувши на голе тіло його, щойно випрасувану ним сорочку, яку він мав намір одягнути наступного дня на роботу. Прийшлось взяти дружину на руки і віднести у спальню, на ліжко. Він обережно поклав Ларису на простирадло, що пахло лісом. І сам би там ліг, якби жінкою, яка лежала на ліжку була не Лариса, а Поліна. Коли дружина зрозуміла, що він не має наміру виконувати подружній обов’язок, то стала схожа на тигрицю. Вона прудко скочила з ліжка і підбігши до Андрія, кулаком вдарила по спині. Андрій повільно розвернувся, тоді вона хотіла вдарити долонею по обличчю, але чоловік перехопив руку і стиха, щоб не розбудити дитину, з погрозою сказав:

– Йди спати, Ларисо. Я не налаштований бавитися у твої ігри. – Потім відпустив руку дружини, розвернувся і пішов на свій «килимок біля дверей», тобто на куточок на кухні.

Лариса подивилася йому услід. Важкий погляд Лариси, Андрій відчував потилицею. Якби вона могла поглядом убивати, то він був би вже мертвий.

Зайшовши у відділок Андрій побачив Дмитра Чубенка, який сидів абияк на стільці чергового, ще й був вдягнутий не по формі, а в спортивному костюмі , поверх якого була толстовка з каптуром, а на ногах взутий у кросівки. Крім того, він не привітався з майором за уставом, як робив це завжди, а лише ковзнув поглядом по тому і відвернувся.

– Ні, ну це вже немає меж! Ти що зовсім знахабнів?! – Майор підвищив голос. Але Чубенко лише навсібіч почав озиратися. – Чубенко, я до тебе звертаюся! – Андрій уже закипав. Раптом почувся голос Дмитра Чубенка від чайника, який знаходився збоку за дверима:

– Біжу пане майор, вже біжу. – І Дмитро власною персоною виплив з комірки, яка правила усім за кухню. З двома чашками ароматного чаю в обох руках.

– Що тут за бардак робиться? Це хто? – і Андрій кивнув на того Дмитра Чубенка, який сидів на стільці.

– Це мій брат - близнюк, Стас. – І Дмитро звернувся вже до брата – я ж тобі казав, щоб почекав у приймальні.

– Значить так, сержант Чубенко, зайди до мого кабінету, коли вип’єш чайку і проведеш свого брата. – Сказав з погано прихованою погрозою у голосі Яцура.

– Так пане майор – виструнчився той, але Чубенко забув про чашки, що тримав і опустивши руки він вилив гарячий чай прямо під ноги майору, який стояв напроти. Гарячі бризки потрапили на штани Яцурі. Чубенко витріщився очікуючи почути лайку, але майор спокійним голосом промовив слова від яких Чубенку стало взагалі моторошно.

– Зайди. Зараз. Прощайся з братом, оскільки чаю вже немає, то попроси тьотю Зіну прибрати тут – і Яцура картинно обвів рукою простір навкруги.

Дмитро махнув Стасу рукою «Йди», привів тьотю Зіну і поплентався до майора в кабінет.

А в лікарні, де працювала Поліна було весело. У інтерна виявляється сьогодні день народження і він «виставляється».

Володимир довго не думав, як зробити те, про що попросила Тетяна. Якраз випадок сам підскочив. Сьогодні Поліна чергує, а ввечері він її напоїть після зміни і зробить що хоче. Пощастило йому з Тетяною, а то ця хвойда Поліна корчить з себе незайману, а сама мабуть була коханкою колишнього головного лікаря і не хоче з Володимиром жодного разу зостатися наодинці у ординаторській. Хоча ніхто з тих хто з ним там зоставалися не жалілися на його неспроможність, чи ще щось. От і побачимо яка вона в ліжку.

Володимир виходив на ганок покурити, але побачив там Катерину і Поліну, які розмовляли. Залишившись непоміченим, він не поспішав виходити з дверей на світло. А дівчата розмовляли надто голосно і Володимиру не було складно підслухати їх.

– Але ж він одружений. – Казала Катя.

– Ну то й що? Ось розлучиться з дружиною і ми будемо разом. – Поліна свято вірила у те, що казала.

– Ти гадаєш, якщо дружина йому не така, то ти станеш кращою? Я сумніваюся. І чекати стільки років. Змарнуєш свою молодість.

– Але Андрій кохає мене і я в ньому впевнена. – мовила Поліна.

– Ох горечко ти моє, закохане. – Зітхнула Катя.

Стоячи за дверима Володимир все почув і подумав «Ну точно хвойда, як є. Треба розповісти про цю підслухану розмову Тетянці» і він вийшов з дверей, наче нічого не чув.

– Привіт дівчата!

– Привіт хлопець! – Весело сказала Поліна, наче й не вона тут невпевнено виливала душу перед подругою.

– Привіт, привіт! – Задумливо сказала Катя і з підозрою поглянула на Володимира, але той сяяв як нова копійка і здається нічим не переймався. Він запропонував подругам закурити, але у відповідь почув від обох, що вони  не курять. «Ага, тільки до чужих чоловіків у ліжко стрибаєте» – подумав інтерн, а сказав зовсім інше:

– А п’єте? – І щоб дівчата не відмовилися – швидко – швидко заторохтів – В мене день народження, ввечері збираю усіх в ординаторській. Прийдете? – і з надією подивився на дівчат і підморгнув Поліні. Потім викинув недопалок, знову подивився на дівчат, очікуючи відповіді і вже хотів йти, але Поліна мовила

– Звісно прийдемо.

Володимир пішов. А Катя почала лаяти Поліну:

– Господи, ти така наївна, як телятко, навіщо обіцяти, якщо ми не підемо? І взагалі, не подобається він мені. Слизький якийсь, чи що.

– З чого ти таке взяла? Людина як людина. Здається щирий. І ми ж не будемо тут довго, просто зайдемо, привітаємо і підемо. – Поліна майже обурилася.

– Роби, як знаєш. Мені завтра на чергування, тому я не піду. Потрібна ясна голова. – Катя була не в захваті від Поліниних слів і йти відмічати день народження не хотіла, тим більш, якщо нова головна лікарка застукає, то можна й з роботи вилетіти за статтею, а цього не хотілося б. Тому Катя так і відповіла – Роби як знаєш подруго, але будь обережна. Знаю що ти не маленька. Та все ж.