29

Юхим Іванович Сліпко сидів у себе в кабінеті і все думав чомусь про зниклу з прокуратури справу. Не те щоб його турбувала, ця справа, але його турбували обставини зникнення цієї справи і зникнення молодого співробітника прокуратури, у якого ця справа була. А ще він турбувався про свою репутацію, бо його кум – Андрій Яцура був однокурсником, одногрупником і найкращим інститутським другом зниклого. Що там аж такого могло бути у цій справі, що вона зникла. Звісно адвокат міг не перейматися про цю справу, але його бентежив Андрій. Юхим Іванович бачив, що той від нього щось приховує. Він і думки припустити не міг, що той по вуха вліз туди, куди не мав права лізти, та ще й втягнув цивільну особу, звичайно не знаючи. Але незнання не звільняє від відповідальності.

Сьогодні була неділя, але у Сліпка було завтра слухання справи у суді, тому треба було ще раз все продумати, як він буде вести захист цього молодика, який брав участь у пограбуванні, але тільки як - то кажуть «стояв на шухері»

Андрій у цей час був вдома. Грався з малою. І це було найвищою насолодою. А Лариса знову кудись повіялася. Так думав Андрій. Але ні. Вона вирішила діяти хитріше. Сьогодні вона сходила тільки на базар по продукти і вирішила влаштувати ім трьом сімейне свято, або хоча б ілюзію свята. Поки дружина десь ходила, Андрій грався з Наталочкою, погодував дитину і вклав вдень спати. Малечі треба спати, від цього вона швидше росте. Потім пішов у сусідню кімнату і ввімкнув телевізор, попередньо притлумивши звук. Якраз по місцевому каналу йшли новини. Диктор щось розказував на тлі майдану Незалежності про обласну адміністрацію, а Андрій побачив таке, від чого схотілося зірватися з місця і бігти, але на ньому була дитина.

А побачив він Поліну, яку збила на пішохідній доріжці машина – позашляховик. Андрій не встиг побачити номера машини, було дуже далеко. Картинка змінилася і вже щось інше показував телевізор, і промовляв диктор. В замку повернувся ключ і до квартири зайшла Лариса з важкими сумками. Поставила їх на тумбочку і роззулася. Андрій поспішив на допомогу. Забрав сумки і поніс на кухню. По дорозі отримав поцілунок в щоку від дружини, але не звернув на це увагу і не побачив як Лариса посміхнулася. Ще б пак! То Андрій сахався від неї, а сьогодні прийняв поцілунок. А Андрій пропустив той поцілунок повз, бо дуже переймався за Поліну і тільки й думав як зателефонувати дівчині, щоб дружина не помітила.

А Лариса посміхалася своїм думкам. Вона хотіла сьогодні після вечері, коли дитина засне, затягти Андрія у ліжко, а через деякий час сказати, що вагітна і тоді він її точно не покине, бо він відповідальний батько і залишити дружину з двома дітьми не зможе.

Але Андрій пішов на сходовий майданчик покурити і комусь почав телефонувати. Лариса хотіла підслухати, але не змогла. Наталі уві сні заплакала. Треба було заспокоїти дитину.

Андрій вийшов ближче до балкону сходового майданчику, який поєднував спільний тамбур і сходи. У спільний тамбур відчинявся ліфт. Тож ніхто його не чув би, окрім того хто міг стояти на сходах. Але сходи знаходилися далеко від квартир. Окрім того Андрій розмовляв дуже тихо.  Поліна відразу взяла слухавку. Андрій з’ясував що сталося і був радий, що дівчина не постраждала. Але Поліна не сказала Андрію, що той чоловік, Олександр Андрійович, гуляв з нею і розпитував про особисте. Чи не надала значення, чи не хотіла турбувати. Це стало помилкою. Але дівчина зрозуміє це тільки потім.

А в кав’ярню, яку щойно покинула дівчина і збирався покинути Олександр Андрійович зайшла дуже цікава пара. Ніхто не звернув би уваги на неї, якби це сталося хвилини на три пізніше. Олександр Андрійович сидів далеченько від дверей, але повернутий до них обличчям. В будь-якій кав'ярні, або ресторані або ж на зустрічі з клієнтом, чоловік намагався сісти так, щоб бачити усіх, але щоб його самого видно не було. Це була звичка з минулого життя. З того життя, де Сашко - опер, ще працював на державу.

Пара складалася з однієї з недавніх клієнток. Здається її звуть Тетяна. І молодика, що був набагато від неї молодший. Але парубок аж ніяк не міг бути сином цієї жінки. Чоловіком теж. Бо Сліпий цікавився приватним життям тих, на кого працював. Компромату на кожну, хоч трохи відому людину в місті у нього було достатньо. Саме тому Олександр Андрійович і почувався тут впевнено. У нього тут були не тільки зв'язки, а ще й інформація, якій би позаздрила б і СБУ, якби знала, чим він володіє. Коли Тетяна та Лариса прийшли до нього, він теж навів довідки про них. А оскільки про Тетяну знав усе, майже усе, його "дах", який вже пустив коріння у Києві, то і Сліпий почув історію її життя. Скоріше за все той парубок, який так віддано зазирав до рота жінці, був її коханцем. Олександр Андрійович почекав, поки парубок та жінка сядуть за вільний столик. Потім підвівся та вийшов, намагаючись бути непомітним. А ще він собі чітко закарбував у пам'яті, дещо нове про Тетяну. І чоловіка охопив якийсь розпач. Він подумав, що така розкішна жінка могла б стати окрасою його оселі. Зовсім вона не для того молокососа, який зараз обідав з нею в кав'ярні. І Олександр Андрійович здивувався своїм думкам але чоловік не знав, що Тетяні не був потрібен той молодик. Їй взагалі ніхто не був потрібен. Вона жила заради помсти Ямпольському, але коли він помер, полегшення не було. Тоді Тетяна махнула на все рукою і стала допомагати сестрі здобути щастя. В який спосіб це відбудеться, жінку не цікавило. Головне, що Ларисі буде добре. А цього закоханого інтерна, вона "прив'яже до себе" і пограється як слід.

А Олександр Андрійович так і сів в машину з думками про Тетяну і відчув, десь в районі сонячного сплетіння, як заважає щось. Але все ж таки ввімкнув запалення, завів машину і поїхав додому. З думками чоловіку все-таки не вдалося зібратися, тому краще, що він міг, то поміркувати над усім в спокійній атмосфері. І знову на думку спала ця жінка –  Тетяна, яка ніяк не хотіла покидати його голову. І це було якесь нове відчуття. Сашко стільки років кохав одну людину, але не міг бути з нею. І ось тепер Олі немає, а він думає про іншу. Чи не буде це зрадою її пам'яті? І чи має він право на щастя? А ще бентежило те, що Тетяна була колишньою коханкою того ж таки народного обранця і за сумісництвом Сашкового "даху". Колись однокурсник, а тепер "велика людина" не пробачав нікому зазіхання на "його власність". Хоч сама "власність", могла не знати, що вона все ж чиясь "власність". Кара була швидка і безжальна. Хтось гинув, когось доводили до божевільні, ще хтось вмить ставав безхатьком. Зрозуміло, що все це було на законних підставах і відповідно до чинного законодавства, але всі знали, хто до цього причетний і того, хто впав у немилість не могло вже ніщо врятувати.