27

Петро за два дні, поки Катруся була у батьків прикипів серцем до цієї доброї веселої дівчини. Ба мабуть не за два дні, а з першої миті, як тільки побачив. Катруся поїхала у місто, а Петро дуже засмутився.Йому здавалося що він щось втратив дуже важливе.

Вночі наснився Петрові сон. Він бачив себе, наче згори, маленьким хлопчиком. З ним була висока білявка з точеною фігурою, але хлопчик знав, що то не мати. Вони гуляли по великому парку, де у клітках сиділи звірі. Ті велетенські клітки звалися таким дивним словом "вол'єр". Наче і воля, але все ж не воля. Потім Петро побачив цю ж білявку, тільки трішки постарівшу, поряд з чоловіком. Вони сперечалися. Сон змінився. Білявка у судівській мантії біля сейфу з документами. Тепер сам Петро вже дорослий, дивиться на відкриту теку з якимись документами. А посеред документів фотографія чоловіка, який сперечався з білявкою і голос в свідомості, який промовляє: «сліпий дядько», «сліпий дядько». А голос до болю знайомий і рідний. Знову змінилася картинка. Та ж білявка, тільки вже голомоза лежить на лікарняному ліжку, квола і немічна, тільки очі живі. Темрява.

Петро прокинувся, встав, попив водички, бо пересохло в роті і знову ліг. Що йому примарилося у сні він не пам'ятав. Знову забувся сном.

Тепер він був у великому приміщенні, де лунала музика і гарцювала молодь. Він сидів у зручному кріслі напівобернувшись до сусіднього крісла, у якому сидів білявий чоловік, приблизно його віку і щось говорив. Але говорив тихо. Музика заважала слухати. Раптом Петро передав цьому чоловіку якусь теку, а коли той відвернувся, встав і пішов не озираючись, а підсвідомість все повторювала:

«Сліпий дядько, сліпий дядько....»

Петро знову прокинувся і подумав що ж це може бути і хто той сліпий дядько. Але перевернувся на інший бік і знову заснув і наснився йому інший сон. Зелені луки. Усміхнена мама, суворий батько, який обіймав матусю за стан. Петро знав, що це його батьки. І маленький хлопчик, що біжить до них. Звідкись Петро знав, що це його батьки. Хлопчик підбіг до батьків. Мама нахилилася, взяла малого на руки і мовила:

– Мій маленький Павлуша.

А Павло сміявся і обіймав маму за її лебедину шию. А поряд стояв батько і посміхався дивлячись на дружину і сина.

Зненацька Петро кинувся зі сну.

– Павлуша, Павлуша... Павлуша? Павло? Павло... Павло! - Пробурмотів він скоромовкою. Мабуть звуть мене так. Хто ж я такий? – І, тепер уже, Павло глянув у вікно. Благословлялося на схід сонця. Треба було йти допомагати Василеві поратися по господарству. Але, тепер уже Павло, трішки посидів, думу подумав і вирішив поки що нічого не говорити господарям, які його прихистили, хоча й хотілося поділитися, що він щось згадав. А раптом він і справді злочинець, який тікає від правосуддя? Тоді ж він не побачить більше ніколи цю дзвінкоголосу Катрусю, яка запала йому в душу. Хоча не завадило б з'ясувати хто такий цей Павло, тобто він, але зробити це треба обережно.

Тепер уже Павло пішов у ванну кімнату, взяв бритву, яку йому презентував Василь і почав голитися. Голився старанно . Так, він звик кожного дняголитися, хоча й не пам'ятав звідки така звичка. Потім вмився, прийняв душ і постав на порозі Василя. У сусідньому дворі вже не спав ніхто, окрім маленького Максимки.

– Петре,ти чого так рано? – запитав Василь. Чуже ім'я неприємно шкарябнуло слух.

"Не Петро я, а Павло"– Подумки заперечив чоловік.

– Петре, що з тобою ? – знову запитав Василь, стривожившись не на жарт. Петро відмер і махнув рукою:

– Ай, не переймайтеся дядьку, сон поганий наснився.

– Петре, скільки разів тобі казати, не зви мене дядьком! – гримнув Василь на цього "родича".

Тепер уже Павло, знав, що Василь не любить коли його якийсь приблуда, тобто Петро, називає дядьком і використав це, щоб той не кинувся розпитувати про сон. Тепер уже Павло, чомусь не хотів, щоб хтось знав, що він щось згадав і тим більш, що його звуть Павло.

Ввійшла Оленка з глечиком молока і запропонувала чоловікам холодненького молочка зі свіжим хлібом, який щойно спекла.

Чоловіки сіли у літній кухні, не схотіли заходити в хату щоб не розбудити малого. Оленка принесла щойно витягнутий з печі хліб. І знову у Петра, тобто Павла виникло відчуття дежавю. Десь глибоко у душі жевріла згадка про молочко в глечику, рум’яний хліб, бабуся дістає з печі рогачем чавун з картоплею, а маленький Павлуша сидить на печі, поки його не зморить сон. Там тепло, затишно. Павло ледь не скрикнув від цього спогаду, але довелося вдати, що разом з хлібом прикусив язика. Василь подивився на нього з підозрою, але Павло закашлявся, наче вдавився молоком, щоб не дивитися в очі Василеві. Але Василь все одно щось запідозрив і подумав про те, що треба поспілкуватися з кумом. Хоч і сільський дільничний, а все ж знає щось. Так почався ще один день у Лимані.

Катруся повернулася додому з «подарунками волхвів»: домашня, ковбаса, смалець, мак на пиріжки, самі пиріжки з капустою і з вишнями, дві курочки: попатрані і розчинені; сало в банках, тушкована свинина, м’ясо, велика пляшка молока і дуже великий кошик яєць. Щоб усе це принести, знадобилася допомога таксиста, який віз дівчину з автостанції. Небалакучий вусатий дядько, спочатку завантажив це все в багажник білого «Volvo», а після того, як привіз дівчину до потрібного будинку, сам зголосився допомогти дівчині, бо побачив, що вона явно все не донесе. Відімкнула ключами квартиру і попросила водія:

– Ставте сюди. Може вас пригостити чаєм? – Водій відмовився. Попрощався і вийшов. Катя замкнула за ним двері.

– Полінко, я вдома. – Прокричала Катруся вглиб кімнати, але потім схаменулася, згадавши, що подруга на чергуванні. Катруся не встигла роздягнутися, як почула, що у замці повернувся ключ і на порозі постала Поліна. Якраз зміна закінчилася і вона повернулася додому.

– Ой Катрусю ти вже тут?

– Ну так! Що подруго, не рада мене бачити? – Іронічно посміхнулася Катруся.