26

Після того як Тетяна і Лариса побачили, що у Андрія все таки є коханка, а Аліна ще й підтвердила це, то їхньому обуренню не було меж. Аякже він проміняв таку красуню, як дружина, на якусь селючку, яка навіть сама, без допомоги не може підібрати собі білизну. Треба сказати, що через Полінчині пишні форми і маленький об’єм не уся білизна їй підходила. В студентські роки, дівчина сильно намучилася з цим, вшиваючи де треба білизну. Це забирало купу часу, сил і нервів. Тож тепер Поліна довіряла обирати білизну тим, хто повинен був цим займатися, а саме працівницям таких крамничок. Це ж не Лариса, у якої навіть після пологів був стандарт моделі 90-60-90 і на ній усе сиділо як влите. Але чомусь на Андрія справила враження неідеальна дівчина, а от рідна дружина ніскілечки не хвилювала.

Лариса з Тетянкою довго обговорювали все це. Але потім Тетяна щось згадала і полізла у шухляду свого письмового столу. Витягла звідти коричневий записник і почала гортати. Знайшла потрібну сторінку, взяла мобільник і зателефонувала. Приємний дівочий голос на тому кінці дроту відповів:

– Добрий день. Приймальня «Шерлок»*. Мене звуть Галина. Чим можу допомогти?

– Добрий день, Галино! Я – Тетяна. Скажіть, будь ласка, Олександр Андрійович зараз на місці? – спитала Тетяна чемно. Що - що, а розмовляти з потрібними людьми вона вміла. Про таких кажуть, що без мила залізе куди треба і не треба.

– Так, на місці. Я запитаю, чи можна з’єднати вас прямо зараз.

– Запитайте, будьте ласкаві. – Танюша була сама люб’язність. Лариса здивовано витріщила на неї очі. Сестра давно не чула такого прохального тону. Але Тетяна приклала до губів палець.

Почулося клацання і приємний чоловічий самовдоволений голос відповів:

– Головний детектив «Шерлоку» слухає.

– Добрий день Олександре Андрійовичу, я б хотіла щоб ви взялися особисто за справу, яка мене турбує. Це подружня зрада. – Почала було Тетяна, але на тому кінці слухавки кашлянули, даючи зрозуміти, що це не телефонна розмова і той кого жінка назвала Олександром Андрійовичем чітко і по військовому сказав:

– Чекаю вас за годину у себе в офісі, чарівна леді. Якщо у вас є мій робочий номер, то адресу ви знаєте. – Сказав неввічливо чоловік і вже зовсім неввічливо вимкнувся. Тетяна скривилася.

– За кого він себе має? Пихатий індик! – Сказала дивлячись на вже на вимкнену слухавку телефону. – Але він один з найкращих приватних детективів цього міста і стане нам в нагоді – це вже Тетяна мовила до Лариси.

– Але ж… – почала Лариса.

– Ларисо я тебе не пізнаю. Чи у вагітних мозок відключається? Тоді добре, що у мене не буде дітей. – Але глянувши на Ларису побачила, що та плаче. Тетяна рвучко схопила сестру за плечі, пригорнула до себе, потім відсторонилася, зазирнула Ларисі у очі:

– Добре, добре, не рюмсай, я ж не зі зла. Я тобі добра хочу. Вибач мені, люба. Збирайся поїдемо до цього доктора Ватсона, який працює в «Шерлоку». До речі, в тебе фото Андрія є?

– Так є. А навіщо? – Від розгубленості не зрозуміла Лариса.

– Шлюб твій рятувати будемо. А я зараз у охоронця попрошу фото цієї «VIP-клієнтки», – посміхнулася Тетяна.

Обличчя Лариси розгладилося, вона щось почала розуміти. Поки охоронець крамниці вивів фото на комп’ютер і скинув на флешку, Лариса підійшла у вбиральні до люстра і «навела марафет». Тепер ніщо не вказувало на її сльози. Рівно через годину дві ефектні жінки заходили до приймальні «Шерлоку». В приймальні за столом сиділа секретарша. Привітавшись з жінками, вона уточнила їх імена і провела до свого начальника.

За великим столом з мореного дубу сидів сивий, сухоребрий чоловік. При наближенні жінок він встав. Одразу професійним поглядом визначив головну у цій парі і привітався з Тетяною рукостисканням, як з діловим партнером, а Ларисі галантно поцілував руку. Лариса зашарілася від такого і почала «пускати бісики» чоловікові, але Тетяна суворо глянула на неї і та заспокоїлася і зітхнула. Чоловік попросив сісти чарівних дам на диванчик навпроти столу. Спитав чи доречним буде запропонувати їм каву і отримавши ствердну відповідь сів за стіл, натиснув кнопку на селекторі і попросив Галину принести їм трьом каву і цукор, а також вазочку з цукерками. Через хвилину секретарка принесла те, про що просив Олександр Андрійович. Тацю вона поставила на низенький стілець перед жінками, виставила її вміст на стілець, віднесла чашку з кавою і вогнетривкий килимок під чашку чоловіку за столом. І вийшла, тихенько причинивши двері.

Поки все це відбувалося, в кабінеті було чутно тільки дзюрчання штучного маленького фонтанчику, який стояв у кутку за спиною Олександра Андрійовича і великі торакатуми* в акваріумі збоку, плямкали ротами. До речі, дуже голосно плямкали. Поки Галина все це розставляла , чоловік погодував рибок, кормом, який дістав з шухляди під акваріумом.

– Розповідайте, чарівні дами, чим можу допомогти. І не соромтеся, пийте каву. Мені її постачають з самої Колумбії. – Не міг не похвалитися чоловік і продовжив – можу собі дозволити.

Тетяна було подумала, що такого хвалька як цей власник детективного агентства, ще треба пошукати і вже була готова розчаруватися, але тут чоловік заговорив про справу, яка турбувала жінок і з гостинного господаря став схожий на акулу-вбивцю, з того ж світу, що й Тетяна. Це здивувало.

«Скільки ж у нього масок?» – подумала Тетяна. І почала розповідь, але згадала, що це дуже особисте. Тоді господар кабінету притулив пальця до вуст попросивши мовчати, а вголос попросив почекати його біля машини, марку і номер якої він уточнив. Жінки переглянулися, але погодилися і пішли до машини. Через декілька хвилин власник агентства вийшов і легко збіг сходами вниз. Відімкнув машину, запросив жінок на заднє сидіння джипа «Тойота Тундра» ,сам сів на переднє і завів розмову, уточнюючи деталі справи і наостанок попросив показати фото Ларисиного чоловіка і його коханки. Лариса показала Андрієве фото в телефоні. Олександр Андрійович ледь не вдавився і щоб не було помітно, закашлявся і подумав про дежавю. Завантажив з Ларисиного телефону фото на свій телефон, а флешку з Поліниним фото залишив у себе, взяв аванс і пообіцяв сповістити, причому не Ларису, а Тетяну. Акула - вбивця взнав свою одноплемінницю. Попрощавшись з жінками, Олександр Андрійович повернувся до офісу і сів думу думати.