25

Сліпий сидів за столом з мореного дуба у своєму кабінеті і переглядав вкотре службову справу Павла Либідя. Ця справа знаходилася у прокуратурі до недавнього часу. Харківська прокуратура могла б за своєю надійністю посперечатися зі швейцарським банком, але завжди знайдуться люди, які за певну винагороду обчистять навіть швейцарський банк. І взагалі у кожної людини є своя ціна. Комусь треба менше, комусь більше, але що усім щось потрібно, це точно. Так вважав цей чоловік і був правий.

– Де ж ти її міг сховати, Павлуша? – Сивий, підтягнутий, дещо сухоребрий чоловік з акуратною борідкою і вусами спитав, звертаючись до фотографії Павла, яка була вклеєна у справу. У справі зазначалося, що тітка, яка нещодавно померла, про це Сліпий і сам чудово знав, залишила Павлові будинок за містом. Декларація додавалася, але Павло ще не встиг вступити у право наслідування, тому що треба було почекати півроку. Будинок стояв закритий, але Сліпий відправив туди надійних людей і суворо наказав, щоб вони обережно обшукали будинок, а не утворили такий свинюшник, як в квартирі Либідя, який утворили ті, на голову відморожені малолітки, яких він найняв минулого разу, тільки за меншу суму. Чоловік зітхнув. Що ж поробиш, якщо у молоді ні поваги до старших, ні розуму немає. Накачали м’язи, а інтелект прокачувати не хочуть. Не так було у часи його молодості. Він – тоді ще молоденький лейтенант міліції з розвиненою статурою, після випускного в інституті Внутрішніх Справ, побачив у парку Горького, де вони святкували випуск, двох дівчат, які виявилися сестрами. Це зараз у парку атракціони і дуже багато люду. А тоді була канатна дорога і невисоке оглядове колесо. Було багато місць, де компанія одногрупників зі своєю випивкою могли відзначити випуск. Сліпий, як його тепер називають у вузьких колах, запросив до їхньої компанії двох студенток, які просто гуляли і одну з них так вразив своїми меткими жартами, що вони почали зустрічатися. Студентка, як виявилося, була майже колегою і вчилася в юридичному інституті. ЇЇ сестра, виявилася її однокурсницею. Коли сестра його Олі вийшла заміж за одногрупника, то Сліпий і Оля гуляли в них на весіллі, вже як пара. Оля стала хрещеною первістка сестри, якого назвали Павло. Через декілька років батько Павла вліз не у свою справу. Він теж, як і Павлуша, як називали його батьки (саме тому Павло не міг терпіти, коли його так називали однолітки і подобалося, коли так звали старші) був дуже чесним. Довелося попіклуватися про те, щоб справи, які Сліпий вів з місцевими кримінальниками, не вилізли і не дійшли до вищого начальства. Він сам підрізав гальмівний шланг, на машині Павлового батька, але не врахував, що його дружина буде з ним. Малий залишився сиротою. Його забрали органи опіки. Оля все зробила, щоб забрати малюка з дитячого будинку. І оформила документи на опікунство. Вона не хотіла всиновлювати небожа. Хотіла щоб малий пам’ятав про батьків. А оскільки була не з бідної родини, то могла дозволити няню, бо сама була вічно заклопотана. І коли Сліпий запропонував оформити відносини з Олею, то вона навідріз відмовилася, мотивуючи тим, що на ній лежить відповідальність за дитину і на особисте життя в неї немає часу. А може злякалася, що не впорається? Хто тепер розбере? Сліпий зробив здається усе для свого благополуччя. Але одночасно з тим, сам зруйнував собі життя. Коли Оля відмовилася виходити за нього заміж,то чоловік вирішив, що ніколи не одружиться. Так і сталося. А коли від раку померла Ольга, він взагалі вирішив, що в цьому житті нікому і нічим не зобов’язаний. Хіба ж він знав, що саме Павло розкриє корупційні схеми, ліквідацію свідків, навіть вбивство батьків, яке вже забуте і поховане в архіві. Так ні ж. Цьому щеняті все потрібно. Чого не знав Сліпий, так це те що його люба Оля померла не від раку, а від геморагічного інсульту, який стався, коли кохана лежала в лікарні через пухлину. Вони з нею не спілкувалися останнім часом, але за Олею він наглядав. Того дня Сліпий був на Ямайці. Полетів на тиждень відпочити. Перед тим взнав, що у Олі динаміка позитивна і все має бути в нормі. Саме в той день Павло прийшов до лікарні і поділився з тіткою деталями справи, як з суддею. Тітка тільки почула прізвисько Сліпий, зразу ж почервоніла мов рак. Намагалася щось сказати, але спромоглася тільки на слово «дядько», далі вона впала на головою на ліжко і затихла. Оля колись сама дала йому таке прізвисько «Сліпий», бо інколи він і справді жартома поводився як сліпе цуценя. Закривав очі і тикався в її долоні, шию, губи. Оля від цього сміялася, а потім вони довго і пристрасно цілувалися. Все закінчувалося сніданком у ліжку, після якого вони довго ще залишалися у ліжку. Але це було в доПавлову еру. Потім все це зникло. Оля Олександра й на поріг не пускала, коли стала опікуватися дитиною.

– Досить спогадів. Спогади, спогадами, а справу робити треба. – І чоловік покликав з приймальні секретарку і попросив її принести усі справи, які накопичилися за тиждень. А також попросив зателефонувати Славку Чубенку і попросити приїхати.

Через двадцять хвилин до кабінету Сліпого обережно постукали.

– Так!

Двері трішки прочинилися і на порозі постав Чубенко в незмінній толстовці з каптуром, спортивних штанах і кросівках.

– Заходь! Чого стоїш? – Запитав молодика господар кабінету. Той зайшов, озираючись навсібіч, наче сподівався когось побачити, але не побачив і заспокоївшись, без запрошення, усівся на диванчик навпроти столу.

– Що нового? – Запитав Сліпий Чубенка. Той зацьковано подивився на начальника, радше на господаря, бо Станіслава, Сліпий, що називається, купив. За ті гроші, що Сліпий платив Чубенку він міг утримувати невеличку армію, але вибрав цього перекачаного троглодита, у якого брат - близнюк працював у поліції. Це зіграло не останню роль. Станіслав Чубенко міг у дзьобику приносити відомості, які не міг дістати господар цього кабінету. Сліпий знав, що між братами не існує таємниць, принаймні у брата від Станіслава, але Станіслав не сказав брату, на кого працює і які отримує за це гроші. Вірніше отримують вони вдвох. Ще й товариша по спортзалі залучив Стас до цієї справи. Зараз той на квартирі чекає зниклого поліціянта, але мабуть не дочекається. Поліціянт мабуть давно вже накивав п’ятами, аж закуріло. Тільки щось муляло в свідомості, не давало розслабитися. Перед очима все стояла пара закоханих, яка цілувалася неподалік під’їзду в якому була та сама квартира. Мабуть настав час згадати про неї і розповісти Сліпому. Так Стас і зробив.