24

Катруся їхала до батьків, а на душі було якось моторошно, наче щось станеться з Поліною за час її відсутності. Підкорюючись цьому почуттю, Катруся набрала номер подруги вже в автобусі, але на цій ділянці дороги не було мережі і дівчина не знаходила собі місця.

– Дівчино, та що ж ви крутитеся, як веретено. – Це вже огрядній жіночці поруч з Катею набридло спостерігати за її метаннями.

– Вибачте, будь ласка, я не хотіла завдавати вам незручностей. - Відповіла Катруся. Дівчина зовсім не була біла і пухнаста, але хто-зна, що то за жіночка. Може то хтось з односельців, бо їде в тому ж напрямку, що й Катя. А дівчині не хотілося підставляти батьків і молодшого братика. Вона поїде у місто, а рідні залишаться тут. Так роздумуючи дівчина дивилася в телефон і побачивши, що з’явилася мережа, знову набрала Полінку. На той час жіночка поруч з Катею вже куняла і схилилася ненароком на плече дівчини. Автобус сколихнуло на вибоїні. Жінка боляче головою вдарилася об плече дівчини і прокинулася.

– Господи, от недолуга ця молодь. Худющі як щепки. – Пройшлася молодиця по фігурі Катерини. Цього вже Катя не могла стерпіти.

– В мене принаймні фігура є, на відміну від декого. – Жінка витріщилася на дівчину, але та не звертала на неї уваги, бо в слухавці роздався веселий Полінчин голос:

– Привіт подружко! – А жінка все продовжувала голосно розповідати, яка молодь неввічлива, погана і взагалі, раніше було краще. Вже навіть водій звернув на це увагу і попросив тиші, мотивуючи це тим, що зараз висадить балакучу жінку посеред лісу і хай їде чим хоче. Та затихла, тільки ображено водила очима. Катя на те не звертала увагу, а стиха розмовляла з подругою по телефону. Поліна поцікавилася, чому такий ґвалт, а Катя в свою чергу попросила не звертати увагу і поцікавилася чи все у подруги нормально.

– Так, так, люба. Все добре. – Відповіла Поліна. Я тільки що з магазину білизни.

– З того самого? Знову пів зарплатні залишила?

– Ні! Уявляєш я їх тисячний клієнт! – Похизувалася Поліна.

– Не може бути? – Мовила Катруся, тому що як знала, усі жінки їхньої лікарні купляють білизну саме там. І не тільки лікарні. Майже пів міста. Але чому за декілька років Поліна лише тисячний клієнт. Щось тут не так. Але подрузі про свої роздуми не сказала. Не телефонна це розмова.

– Добре, коли так. – Мовила Катя і додала:

– Через два дні буду на роботі. Я вимикаюся, бо зараз знову не буде мережі. – І зв’язок перервався. Катерина вчасно встигла попередити подругу.

У центрі Лиману, на автобусній зупинці було як завжди гамірно. Автобус зупинився і Катруся з полегшенням помітила, що огрядна, побита життям жінка залишилася на своєму місці. При цьому вона навіть і не глянула на дівчину, але Каті стало ніяково, що вона нагрубіянила і вона одними губами сказала жінці «пробачте» і поспішила до виходу. Жінка сіпнулася, здивовано глянула дівчині у сліді прошепотіла вже по доброму:

– Ох ця молодь….

А дівчина, вийшовши з автобуса побачила машину хрещеного, що стояла під кіоском, біля автобусної зупинки. Підбігла до неї і постукала в шибку передніх дверцят. Шибка опустилася і звідти виглянуло обличчя хрещеного Степана:

– О! Катруся! Скільки часу минуло.

– Дядьку Степане підкинете мене додому? – Запитала з надією Катруся.

– Образити мене хочеш? Смієшся зі старого? Авжеж підкину. Заскакуй на сидіння поряд.

Дівчину двічі просити не треба було. Якби це хтось інший був, то Катруся б може не посміла б просити підвезти її аж у Шию. А так це був хрещений, майже батько, тому у віддалений куток Лиману відвезе її з задоволенням, тим більш він любив її як рідну доньку.

Катруся швидко сіла на переднє сидіння і вони поїхали з вітерцем. Добре хоч дорогу нормальну зробили, а то раніше була тут то яма то канава.

Василь якраз порався у дворі, коли під’їхав кум Степан і посигналив, але сам не вийшов. Василь вилаявся і відкривши ворота крикнув Степану:

– Куме, ну і якого трясця ви бібікаєте? Виходьте з машини. – Але раптом крізь тоноване скло кумової машини побачив другий силует. – Що сталося? – Не вгавав Василь, а кум сидів в машині. Але раптом пасажирські передні дверцята відчинилися і звідти вирвався кучеряво-чорнокосий вихор і повис на шиї у Василя.

– Таточку, як я скучила, рідненький. А де мама, Максимко?

– У хаті, де ж їм ще бути.

Катруся побігла в хату, але відчинивши двері, застигла як вкопана. З хати в сіни виходив чоловік. Дуже привабливий чоловік. Блакитні очі, білявий чуб. Він привітався і глянув на Катрусю. Тій здалося, що в саме серце. Не зовсім в тему Катрусі згадалися слова пісні «сині та карі не підходять до пари», але вона чемно привіталася і пропустила чоловіка до виходу. Тут вибіг Максимко.

– Катя, Катя плиїхала! Ула! – Репетував радісно малюк.

З дверей у сіни виглянула Оленка.

– О! Доцю привіт.

– Привіт мамо! А хто це? – Запитала Катя, маючи на увазі чоловіка, що пішов.

– Це Бабай. – Вліз у розмову дорослих Максимко.

– Який бабай? Справжній? – Удавано - здивовано запитала Катя.

– Ні! Це Петро Бабай. Я тобі потім все розповім, а зараз мий руки і сідай за стіл. – Відповіла за Максимку Олена.

І поки Катруся мила руки Оленка вийшла з хати, привіталася з кумом, запросила того до столу. Кум вкотре відмовився і поїхав собі у справах, а от Василь не відмовився.

Сім’я сіла обідати. Олена розповіла дочці, яке горе спіткало чоловіка, котрого Катя зустріла, заходячи в хату. І про те що він взагалі нічого і нікого не пам’ятає, а Бабай тому, що так вперше його назвав Максимко. Олена ще багато чого розповідала, але дочка вже не слухала, вона вже все поїла, що мама поклала в миску і куняла чи то від переїдання чи то від втоми. Олена побачила, що Катя спить, що називається на ходу і відправила її в кімнату відпочивати. В кімнаті вже було готове ліжко для старшої дочки. Катя ледве допленталася до нього, впала і зразу ж заснула як убита. І снився їй Бабай, його сині очі. Бабай тримав Катю за руки і дивився в очі. А вона щасливо усміхалася, теж дивлячись йому в очі. Тільки вві сні його кликали не бабаєм.