21

Підходячи до лікарні з дітьми Сніжана побачила Арсена на колінах у калюжі. Він впав на коліна, прямо у калюжу, перед якоюсь ефектною жінкою, яка щойно вибралася з таксі.

Вона не почула слів Арсена, але почула слова жінки:

– Арсене Петровичу, як же ви так незграбно впали? Прямо у калюжу. Давайте я вам допоможу – і жінка допомогла Арсену підвестися. Арсен тільки водив очима і беззвучно відкривав і закривав рота. Тут підійшла дружина Арсена і його двійко дітей. Сніжана підійшла зі спини Арсена, тому він не міг її бачити, а Тетянка чудово бачила і не хотіла компрометувати ні Арсена Петровича ні тим більш себе. Вона не хотіла афішувати знайомство з Ямпольським, бо сподівалася отримати з цього знайомства зиск, але завадила дружина Арсена.

Арсен важко підвівся. Тяжко йому далася ця зустріч. Він ще не міг оговтатися після того, як побачив своє перше кохання.

Аж тут на ґанок лікарні, покурити, вийшов новенький інтерн. Той про якого Катя казала Поліні. Танюша побачила хлопця і зразу зметикувала, що такий красень може згодитися. Вона чемно попрощалася з дружиною Арсена і з самим Арсеном. Сказала «до побачення» його дітям і попрямувала до інтерна. Підійшла до хлопця, витягла з пачки, цигарку «Sobranie», попросила у хлопця вогника. Той витяг з кишені халату запальничку і дав підкурити жінці. Поки Тетяна підкурювала, то подивилася хлопцю пильно в очі. Від її погляду красунчик знітився. Доросла, ефектна жінка, так дивиться на нього. Він уже було почав подумки щось фантазувати по відношенню до неї, але її голос вивів хлопця з солодких роздумів.

– Як вас звуть? Вже третій раз запитую. – Тетяна нетерпляче збила попіл з кінчика цигарки.

– Вибачте я вас не почув. – Відповів хлопець.

– Не дивно. Важко працювати? – Закинула вудочку Тетяна

– Важко. – Погодився хлопець.

– А зарплати мізерні? – Продовжувала жінка.

– Від цього нікуди не дінешся. – Хлопець все не хотів ковтати наживку.

– А головлікар ледащо і самодур? – Не вгавала Тетяна.

– Не думаю. Йому теж нелегко. – Сказав хлопець.

– І в чому ж йому нелегко? – Посміхнулася Таня. Перед поїздкою сюди вона отримала повну довідку про Арсена від сестри, зробила пару дзвінків і дізналася, що він не пропустить жодної спідниці, а тепер вивідувала ситуацію, так би мовити, всередині.

– Он, бачите, дружина і діти. Подейкують, що вона його на собі одружила, спокусивши гарною роботою, а він її ж не кохає. Це видно неозброєним оком.

– Цікаво – цікаво – примружилась Тетянка.

– Ой! Щось я розбалакався. Вибачте мені треба йти. – Хлопець викинув цигарку на клумбу, але раптом повернувся до Тетянки і вхопив її за плечі. Він вп’явся в її губи своїми і Тетяна почула від нього запах цигарок і алкоголю. Зненацька він випустив Тетяну з своїх рук, пробурмотів

– Вибачте – і хотів сховатися за дверима лікарні.

– Почекай! Не втікай! Як тебе хоч звуть? – Тетяна була вже досвідченою жінкою і їй нічого було втрачати, тим більш, що з таких ось закоханих ідіотів виходять найкращі виконавці.

– Володимир. – Промимрив хлопець і все-таки втік.

До дверей наближався Арсен Петрович, який вже вирішив з дружиною усі побутові питання. Сніжана потягнула дітей по крамницям. Треба було придбати одяг на весну.

Підійшовши до Тані, Арсен тільки й промовив:

– Ну пішли поговоримо.

– Пішли коханий – муркнула жінка таким голосом, що не віщувало нічого хорошого.

Вони пройшли у кабінет Арсена. Тетяна розповіла, що Лариса – це її сестра, і зараз вона вагітна, між іншим від Арсена. Договорити вони не встигли. Арсен Петрович схопився за серце і обм’як у кріслі. Треба віддати Тетяні належне, вона миттєво зреагувала без паніки і покликала медсестру. Вже медсестра викликала реанімаційну бригаду. Тані було більше нічого тут робити. Все одно тепер з Арсеном не поговориш ні про що. Лікарі вкололи йому багато ліків і суворо заборонили хвилювати, коли прокинеться. Ще пару тижнів Арсен буде на лікарняному.

Тетяна  йшла до виходу, коли її наздогнав Володимир.

– Ви знаєте, як мене звуть, а я не знаю вашого імені. – Закинув він Тетяні.

– Я Таня. І давай на ти. – Знову Тетяна закинула вудку.

– Але ж ви старші. – Здивувався хлопець.

– Ну то й що? Я не відчуваю себе старою.

– Я не хотів образити. Пробачте. – Знітився Володя.

– Пробач. Без ти. І для тебе я Таня. Зрозумів?

– Так. – Тихо відповів Володимир, дивлячись закоханими очима на жінку.

Тетяна почала грати для єдиного глядача. Для Володимира. В ній, як і в Ларисі вмерла велика акторка.

Цей Володимир найкраще підходив для їх з Ларисою плану: скомпрометувати коханку Андрія і не залишити тому виходу, окрім як залишитися з дружиною. Тільки треба було знайти цю коханку і зробити все, щоб це щеня не відмовилося в останній момент. Тому Тетяна і розпочала свою гру з моральної прив’язки Володимира до себе.

В цей час у палаті приходив до тями Арсен Петрович. Він безперестанку роззирався, щось бурмотів.

– Арсене, Арсене! – кликала плачучи дружина, якій зателефонували колеги Арсена Петровича і яка примчала до лікарні, закинувши дітей до своїх батьків. Вона безтямно кохала й досі свого чоловіка. Проте знала, що він не кохає її.

– Сніжано, пробач мені. – Спромігся видобути декілька слів Арсен.

– Арсене, любий, помовч хоч трохи, я тобі давно пробачила. І пробачу все. Побалакаємо, коли одужаєш. Тобі не можна хвилюватися.

Сніжана була дивовижною жінкою. І саме про це подумав Арсен, щойно почув її слова, про те що вона пробачає його. Він по новому поглянув на дружину. Стільки років прожити з людиною і не взнати її. «Ох Арсене, Арсене, наробив ти справ» – подумав Арсен Петрович і раптом знову втратив свідомість. На краю свідомості він почув істеричний голос дружини:

– Лікаря! Лікаря сюди! Негайно! – Але вже більше нічого не чув.

Першою забігла в палату медсестра Катерина. Саме вона була Полінчиною подругою. Потім прибіг інтерн, який швидко промацав пульс на шиї і коли вже прибіг лікар, було вже пізно.