19

Тетяна з Ларисою прокинулися в одному ліжку. Так вони спали тільки в дитинстві. Ліжко у Тетяни було велике, як аеродром Коротич. Не таке вже й маленьке, як на неї на одну. Тому вона лягла разом з сестрою. Хтось би фиркнув на таке, але жінкам було байдуже. Вони любили одна одну, як можуть любити тільки сестри. Старша сестра обійняла молодшу зі спини і однією рукою гладила її по голові, поки та не заснула. Потім сама зімкнула очі і поринула в сон. Ввечері вони поговорили про все на світі. Тільки з ким зрадила Лариса чоловіка, Тетяна так і не взнала. Вони розробили план, щоб взнати хто ж та розлучниця, через яку Андрій хоче кинути сім’ю. План складався з двох пунктів. З’ясувати хто та змія – це перше. І скомпрометувати цю гадюку в очах Андрія – щоб він розчарувався в жінках взагалі і не знав куди бігти, а втім би і залишився б біля дружини – це друге.

– Доброго ранку, сестричко! – Привіталася Теттяна.

– Доброго… Ой! Я зараз. – Лариса вхопила сумочку з тестом і побігла у вбиральню.

Коли вона вийшла звідти, то сказала Тетяні, яка тямуща в тої співробітниця, що купила струминний тест. Для нього не треба збирати сечу. Лариса запропонувала винагородити Аліну, але так і не договоривши вона втупилася поглядом у дві червоні смужки і як риба хапонула відкритим ротом повітря. Горлянку стиснув спазм і вона почала задихатися і судомно хапати ротом повітря. Тетяна підскочила до сестри, вихопила тест і попередньо глянувши на нього, побачила дві смужки і зашпурила його за крісло.

Посадивши Ларису на ліжко і заспокоївши її, Тетяна обійняла сестру за плечі і спитала:

– Ну і хто він?

– Ти його не знаєш. Не можеш знати.

– Сестричко, не хочеш же ти сказати, що переспала з якимось абсолютно невідомим безхатьком або з селюком? Усіх більш - менш відомих людей я знаю. Хто він?

– Це Арсен. – схлипнула Лариса.

– І хто у нас Арсен? Що за джигіт? – спитала Тетяна з посмішкою.

– Він не джигіт. Арсен Петрович Ямпольський – головний лікар.

Почувши ім’я та прізвище Тетяна здригнулася. Вона вже майже забула про того, хто скалічив їй життя, а тепер калічить його Ларисі.

Це він був першим коханням Тетяни. Тоді ще студент - медик останього курсу медичного інституту, робив підпільні аборти дівчатам, бо потребував грошей. Це він зробив і їй аборт, коли вона прийшла до нього і повідомила, що вагітна. Таня у той момент плакала, бо боялася сказати батькам, що їх правильна дівчинка «принесла у пелені». Він скористався її недосвідченістю і страхом, зробив їй аборт, але позаяк був сам недосвідченим, то щось пішло не так. Тетяна втратила багато крові і дітей у неї більше не буде. Добре хоч жива лишилася.

Тетяна потім вже взнала, що Арсен одружився на донці начмеда і злетів по кар’єрних сходах.

Обманута, покинута Тетяна жити не хотіла і вирішила звести рахунки з життям, але на мосту вчасно опинився імпозантний чоловік, який вчасно схопив за поперек потенційну самогубцю, не даючи стрибнути з моста. Дівчина пручалася, кричала, навіть пошкрябала рятівника, а потім опустилася прямо на асфальт і заплакала. Коли прийшла до тями, то чоловік, який врятував Таню від самогубства, спитав, хто образив таку чудову дівчинку. Вона промовчала, хоча б могла здати парубка з головою. У її покровителя, яким потім став рятівник, явно було більше зв’язків, ніж у Арсена.

– Знаєш що, люба? – Тетяна говорила неприродно суворим для Лариси голосом. – Телефонуй Ямпольському і домовся про зустріч. Як хочеш. Але замість тебе туди піду я. Я тобі ніколи не казала, але це Ямпольський винуватий в усьому.

– Як? Ти що ж таке кажеш? – Здивувалася Лариса.

– Він заборгував мені і прийшов час розплати. Він заборгував мені моє життя, але хай хоч поверне твоє. Телефонуй.

Лариса взяла телефон. Набрала номер Арсена. Довго слухала гудки. Ніхто не брав слухавки. Потім чоловічий голос відповів:

– Привіт кицюню. Щось ти забула про мене?

– Арсене мені треба з тобою серйозно поговорити.

– Серйозно, серйозно? – фліртуючи запитав Арсен.

– Так. Дуже серйозно. – І Лариса за вказівкою Тетяни відключилася. Хай, мовляв, Ямпольський пометикує, що такого важливого Лариса мала б сказати.

Потім Лариса запитально поглянула на сестру, але та тільки встигла тряхнути копицею густого волося з ідеальною зачіскою як задзвонив телефон Лариси.

– Арсен. – Одними губами сказала та і подивилися на сестру. Тетяна хотіла щоби Лариса поговорила з Ямпольським, але передумала і приклавши палець до губ, мовчки забрала телефон з рук Лариси. Натиснула на кнопку відповіді і сказала в слухавку:

– Привіт коханий.

– Хто це, хто? Де Лариса? – в слухавці почулися істеричні нотки.

– Коханий, невже ти забув про мене? Чекай мене біля лікарні, я зараз приїду. – І Тетяна скинула виклик.

Арсен Петрович походжав біля клініки. Він явно когось чекав. Дівчата - медсестри пробігали мимо, віталися, він розсіяно відповідав і був чимось засмучений. Час від часу зупинявся, бурмотів собі під ніс одну єдину фразу і довго дивився вдалину. Потім знову ходив туди-сюди і знову завмирав. Якби хтось підійшов ближче, коли він промовляв слова, то почув би таке:

– Який знайомий голос. – І в тому як Арсен Петрович це казав, то він і справді не міг згадати де чув той голос, що назвав його коханим. Щось було дійсно знайомим в манері говорити тієї жінки, яка взяла слухавку замість Лариси.

Ямпольський чекав невідому жінку і йому було зараз байдуже, що про нього думають колеги і співробітники, які бачать його з вікон лікарні. Він турбувався про Ларису. Вона його вразила в саме серце. Правду кажуть: «сивина в бороду, а біс у ребро», хоча який біс, коли дружину він ніколи не кохав. Одружився тільки для того, щоб побудувати кар’єру. В дружининого батька були зв’язки в міністерстві. А кохав він тільки Танюшу і завжди вночі, коли дружина спала, Арсен виходив на сходовий майданчик начебто для того, щоб покурити. Навіть мав в кишені пачку мальборо. Але він покинув палити після тієї пам’ятної ночі, коли вбив їхню з Танею дитину. А виходив на сходовий майданчик, щоб помилуватися зорями, згадати ту з ким він так любив сидіти на даху студентського гуртожитку.