18

Після того як Поліна прийшла до тями, вони з Андрієм поїхали на квартиру Либідя. Яцурі все ж набридло тягатися з пакетом. Зайшовши у під'їзд Андрій вловив якусь напругу, що чигала у повітрі. Він не хотів тривожити дівчину, тому не пустив її першою в квартиру, як це було минулого разу. Яцурі відімкнув двері і застиг на порозі. Дівчина стояла за спиною і не бачила, що всередині.

– Та - а - а - а - к- с - с...— з присвистом мовив Андрій.

– Що там? запитала дівчина за його спиною.

Андрій не хотів лякати Поліну, але без цього було не обійтися. Він, все ще стояв на порозі і не давав зазирнути дівчиніі всередину.

Потім замислився на мить, швидко повернувся до Поліни, згріб її у обійми і м'яко відштовхнув від себе, викликавши подив в очах дівчини. Потім все так же швидко відвернувся, зачинив двері і замкнув їх. Згадав про щось і вже натиснув на кнопку дзвінка квартири навпроти. Поліна тільки спостерігала. Двері відчинила сусідка.Та сама Марія Сергіївна, з якою Яцура нещодавно познайомив дівчину. Сусідка вже давно вовтузилася під дверима, але вічко не дозволяло побачити хто ж там ходить, бо було геть усе потріскане. Андрій пам'ятав ці двері ще зі свого дитинства. Оббиті коричневим дермантином з візерунків з цвяхів, якими були оббиті. Треба сказати, що цвяхи були добротні, зараз таких не роблять. 

– Добрий вечір, Маріє Сергіївно! Це я! Андрій! – Прокричав у двері Яцура.

Почувся скрегіт в замку. Двері відчинилися на відстань ланцюжка. З' явилося перелякане обличчя сусудки. Вона уважно подивилася на Андрія. Зачинила двері. Почулося брязкання ланцюжка. А потім двері відчинилися і сусідка мало не затягнула Яцуру в квартиру. Разом з Андрієм зайшла й Поліна.

Жінка пропустила молодь у квартиру і взявшись за ручку дверей визирнула на сходовий майданчик, чи немає бува там кого, потім закрила двері, сховавшись всередині. В під’їзді стало знову тихо. Але за п’ять хвилин в під’їзд зайшов високий тренований молодик в сірому спортивному костюмі і підійшов до дверей квартири Либідя. Приклавши вухо до дверей квартири, він прислухався, потім натиснув на дзвінок. Знову прислухався і лише тепер видобув з кишені штанів ключа, але якогось надто хитромудрого – тонкого і довгого, потім вставив його в замок. Пару хвилин почаклував над ним, знову прислухаючись і лише коли почув характерне клацання, сам собі кивнув, відчинив двері і зайшовши всередину квартири відгородився від навколишнього світу дверима.

– Маріє Сергіївно! Що сталося? – стиха спитав Яцура у жінки, дивлячись на її стурбоване обличчя і побачивши, що вона до чогось прислухається.

Сусідка приклала пальця до губів і тихенечко посунулася вглиб квартири. Андрій і Поліна також мовчки пішли за жінкою, роззувшись перед тим.

Андрій зрозумів що причина, з якої Марія Сергіївна так поводиться, дуже поважна. Її чоловік, тепер вже покійний, був військовим прокурором. Так що дружина знала, як себе поводити у надзвичайній ситуації. В будинку, де жила Марія Сергіївна і колись жив Яцура, за розпорядженням міської адміністрації, в часи тодішнього мера Є. Кушнарьова, незадовго до його смерті у 2007 році, було вирішено квартири, які пустували, продавати звичайним людям. До того там поселяли державних службовців: прокурорів, суддів, працівників адміністрації. Власне так і отримали квартиру батьки Андрія і їх сусіди. Зараз тут товклося багато непевного люду, а раніше всі в будинку одне одного знали і усі одне з одним віталися.

Пройшовши у вітальню, Марія Сергіївна вмостилася у крісло, а молоді показала на диванчик. Ті слухняно сіли.

Андрій подивився на жінку, вона кивнула і чоловік мовив, старанно шепочучи слова:

– Тепер ви мені розповісте, що сталося?

– Розповім. – Також пошепки відказала жінка. – Справа в тому… – Але раптом погляд вдови прокурорші впав на дівчину і жінка звернулася до Поліни. – Дівчинко, стара я стала, нездужаю, завари нам з твоїм другом чаю, та й собі теж. Можеш не поспішати. Кухня там. – І жінка махнула вбік.

Поліна здивувалася, але нічого не сказала, кивнула і слухняно пішла на кухню. Вона зрозуміла, що її хочуть спровадити і поговорити наодинці. А оскільки довіряла Андрію, то спочатку поглянула на нього і зауваживши, що він спокійно сидить і навіть підморгнув дівчині, то коханий їй усе розкаже щойно вони вийдуть від цієї гостинної тітоньки.

Коли з кухні почулися звуки, які можна було ідентифікувати як ті, що Поліна готує чай, Андрій невдоволено звів докупи брови і кинув осудливий погляд на сусідку.

– Маріє Сергіїївно навіщо увесь цей цирк був потрібен? – але раптом в його пам’яті постала квартира Павла і Яцура замовк, вражений здогадкою. В квартирі Либідя, яку Андрій побачив з порогу, було брудно, як наче там свині влаштували вечірку. Шафа з одягом була перекинута і лежала посеред коридору, на шафі валявся одяг. В дверях шафи зяяла велика дірка чи то від чийогось кулака чи то від ноги. З стін звисали обідрані шпалери. Тому Яцура і випхав Поліну на сходовий майданчик, щоб вона не бачила цього. Тепер він подумав що справжні збитки Павла і уявити важко, якщо і в кімнатах такий розгардіяш. Андрій подумав ще й про те, що з того пам’ятного вечора, коли познайомився з Полінкою, ще не був у камері схову і не дивився матеріали справи, переданої Павлом. Що ж менше знаєш, краще спиш. Та не тепер. Конче потрібно було глянути на справу і з’ясувати все раз і назавжди. Тим більш Павло був найкращим інститутським другом Андрія, а судячи з того, що відбувалося зараз, просто поїхавши з міста, Павло не відбудеться легким переляком. Андрій був ще тим романтиком у юності, саме тому і вибрав таку професію. Та й зараз. Пропрацювавши багато років він залишився все тим же «зеленим», шляхетним сержантом, який прийшов з армії. Як жартував Павло в інституті: «Ти Яцура, як іспанський грант – жебрак, але жебрак гордий». Щоправда зараз досвіду було більше. Але допомогти Павлу Андрій вважав своїм обов’язком. Допомогти тому, що відповідав за нього, ще з інституту. Вважав, що він як староста відповідає за своїх людей, хоч вони вже давно і працюють на різних посадах і в різних структурних підрозділах.