16

Було о пів на сьому вечора. Майор збирався на побачення до Полінки. І навіть додому не збирався заходити. Взагалі він не збирався сьогодні додому. Вирішив що з-за відсутності Павла буде ночувати там. Хоч виспиться нормально, а не на куточку, на кухні буде горбитися. Та й дружинонька не буде чіплятися.

Зненацька ожила слухавка. Номер був Ларисин. «От бісова баба, наче думки мої чує» – подумав невдоволено Андрій.

– Я тебе уважно слухаю. – сказав Андрія, притуливши слухавку до вуха.

– Андрію, я зараз у Тетянки. Можна я у неї заночую? – почулися благальні нотки дружини

– А дитину коли у батьків забирати думаєш? – Запитав чоловік невдоволено.

–  Завтра і заберу. – сказала Лариса легковажно.

«Треба розлучатися» – вкотре подумав Андрій. Тут з того боку втрутився Тетянин голос.

– Андрію, Лариса насправді буде у мене. Все буде цивілізовано. Ніякого спиртного і чоловіків. Ти ж мене знаєш.

– Дуже добре. Гаразд. Дозволяю. – Буркнув Яцура і натиснув кнопку відключаючись.

– Ну ось, зіпсувала настрій все-таки. – пробубонів собі під носа.

Поклав телефон до кишені, взяв пакет з «гасконцем» і попрямував до виходу з відділку. Пакет перед тим, Яцура приХватизував у тьоті Зіни, щоб було зручно. Треба ж було якось доставити ту пляшку, з якою Андрій носився як дурень зі ступою, до квартири Либідя.

Вийшовши на Майдані Конституції (колишня Радянська), чоловік підійшов до магазину «Ведмедик», де на нього вже чекала Полінка.

За дві хвилини до цього повз «Ведмедик» проїхав джип Тойота, в якому сиділо дві жінки. Одна з цих двох була дружиною майора.

Джип проїхав далі до «Градусника», по Сумській, біля ХаТОБу, повз Дзеркальний струмінь і загубився у потоці машин.

– Привіт. – Андрій просто привітався до Полінки, підійшовши до дівчини зі спини. Оскільки біля «Ведмедика» два виходи метро то Яцура вийшов не на той, на який завбачливо дивилася дівчина, щоб побачити першою коханого. Що ж поробиш, така була в майора звичка – завжди прораховувати шляхи для відходу.

Поліна не підскочила з несподіванки, чим несказанно порадувала Яцуру. Дівчина просто повернулася на підборах в його бік і усміхнулася. Вона впізнала його голос, який здається впізнала б з тисячі голосів, якби навіть вони звучали разом.

– Привіт! – Відповіла Поліна. І в її очах Яцура побачив таку ніжність, що йому стало соромно, що досі не сказав про те що одружений. «Треба сьогодні обов’язково сказати їй» – подумав Яцура, але вкотре промовчав, лише взяв дівчину за руку і міцно стис, вітаючись, як зі старим другом.

Дівчина запитально поглянула на нього, але він міцно вхопив її руку, змушуючи обкрутитися Поліну навколо самої себе і всміхнувся до неї щирою посмішкою на яку тільки спромігся:

– Тобі ніхто не казав, що ти красуня? – Жартівливо запитав Андрій.

– Ні! Ніколи! – в тон йому відповіла Поліна.

– Що ж, я буду перший.

– Будеш. – Поліна й далі кокетувала з чоловіком, а сама ледь не задихнулася від щастя, уявивши себе з коханим наодинці. В її животі.... Ні, там не пурхали метелики. Там зароджувався новий Всесвіт, а в сонячному склепінні Поліниних грудей ожило нове Сонце, яке обігрівало цей Всесвіт. «Ну що ж, хай буде сонце» - подумала дівчина і віддалася почуттям. І хоч дівчина не була цнотливою панночкою, цнота була в минулому, але почувалася так, наче Андрій її перше і єдине кохання

Поліна і Андрій шаленіли від закоханості. Вони блукали вулицями міста,багато сміялися, ласували морозивом. Ці двоє були наче створені одне для одного. Частенько Поліна починала фразу, Андрій її закінчував. Пройшовши під «Градусником» вони попрямували далі, до суші - бару. Той знаходився збоку від ХаТОБу, через дорогу. Дівчина ледь в долоні не заплескала, побачивши, що Яцура взявся за ручку дверей. Суші Полінка любила. Хоч і наїдку практично ніякого. Посиділи там пів годинки і поласували суші, вірніше їла тільки дівчина, Андрій розмовляв і спостерігав за нею. Він усвідомив, що дівчина його не дратує, коли їсть. Не те що дружина.

«Знову про неї згадав» – подумалося майору. – «Треба щось з цим робити».

– Послухай Полінко, мені треба щось тобі сказати – почав Андрій. Але долонька дівчини, вузька із довгими пальцями, закрила йому рота.

– Не треба нічого казати, поки що. Якщо це щось неприємне, я нічого не хочу знати допоки цей вечір не скінчиться. А поки що я насолоджуюся миттю. – На одному диханні випалила дівчина. Андрій здивувався, але виду не подав. Зазвичай дівчата самі цікавляться усім, а тут … – Андрій знову поринув у свої думки і виходячи з суші - бару ледь не забув пакет з «гасконцем».

– Андрію, що з тобою? Що ти тягаєш цей пакет, як найдорожчий скарб – Поліна стурбовано заглянула в обличчя чоловіка. – Добре, я дуже-дуже хочу знати, що такого неприємного ти хочеш мені сказати, що навіть спохмурнів.

Вони якраз пройшли повз ХаТОБ, залишаючи Дзеркальний Струмінь – один з символів Харкова праворуч і наближаючись до парка Шевченка, де стояв Кобзар в оточенні селян.

– Моя мила дівчинко, давай підемо ближче до фонтанів і я розповім тобі усю правду.

– Ну звичайно, я уважно слухаю. – Знову кокетливо сказала Поліна, але осіклася щойно вловила зацькований погляд Андрія. Всесвіт в животі, чиє народження набирало обертів, раптом стиснувся до крапки і почав віддаватися болем, сонце у грудях погасло, для Поліни світ занурився у темряву.

Отямилася дівчина на лавці біля фонтану від бризок холодної води в обличчя. Навколо вуликом гудів натовп. Коли дівчина відкрила очі, то побачила стурбоване обличчя коханого.

– Ну й налякала ти мене. – Видихнув Андрій.

– А ти мене. – І Андрій зрозумів, що дівчина надчутлива, як емпат, про яких тільки читав і думав, що все це тільки казки і витребеньки, тому поки що не став розповідати дівчині нічого.

Приїхала швидка, яку хтось викликав. Там якраз чергували Полінині колеги, які знали таке за нею. Дівчина не боялася крові, не боялася страшних ран, а просто їй ставало погано, якщо поряд з нею було погано ще комусь.