13

Коли Катя заштовхнула Поліну в квартиру та розгубилася. Але Катя на диво спокійно віддала Полінці обидва комплекти ключів. Потім сказала, щоб та скинула пальто.

Полінка послухалася подругу, але здивувалася. Зазвичай Катя була клубком нервів.

– Хто ця розважлива і спокійна дівчина? І де моя подруга? – запитала вона Катю

– Мий руки, пішли на кухню і я тобі розповім. Але баш на баш, ти теж мені розповіси, де була всю ніч і чиї це ключі. Кави? – спитала подруга.

– Ні, не треба. – відповіла Поліна.

– А ти хто? І де поділа мою подружку, кавоманку? - Катя пильно поглянула на Полінку і обидві розсміялися.

Катя і Полінка всілися за стіл, одна навпроти іншої. Стіл стояв біля вікна і звідси дівчатам було видно весь двір.

Полінка поділилася своєю розповіддю і додала що збирається зателефонувати Андрію.

– Телефонуй поки що своєму герою, а я поки розстелю ліжко, бо спати хочеться, а потім розповім тобі де поділася твоя нервова подруга. – останні слова Катя промовила замогильним голосом.

– Ой боюся, боюся! – Поліна зі сміхом підняла руки.

– Добре подружко, свиснеш коли будеш готова.

– Хіба що по горбу – віджартувалася Поліна і залишилася на кухні, щоб зателефонувати Андрію.

Коли хтось взяв слухавку і звідти почувся чоловічий голос:

– Альо. Залізнична станція. Чим можу допомогти? – Поліна навіть перестала дихати так їй стало ніяково. Вона швидко вибачилася і поклала слухавку і хотіла перевірити номер, який написав Андрій, думаючи, що помилилася вранці, коли заносила його до телефонної книжки. Але тут задзвонив телефон.

– Привіт! Я дурень – почувся голос чоловіка з казкового учорашнього сну. Дівчина ледь не затанцювала від щастя, що чоловік все ж таки виявився чоловіком її мрії. Вони трішки поспілкувалися і домовилися зустрітися о сьомій на майдані Конституції, біля «Ведмедика»*.

Потім Катя розповіла Поліні, що у них, можливо буде новий інтерн і роботи буде менше, можливо буде допомагати розчерговувати.

– То он чому ти така спокійна, як двері, - сказала Поліна.

– Та ти розумієш, сама не знаю, що зі мною коїться – призналася Катя і позіхнула. А тепер вибач подружко, я буду спати.

– Добраніч. – побажала Поліна і тихенько вислизнула з кімнати подруги у свою. Потім переодяглася в зручну піжаму і теж лягла поспати на годинку. Ще й подумала що треба купити, щось елегантніше за піжаму, все-таки у неї є тепер коханий чоловік, який рано чи пізно схоче її. Не в піжамі ж показуватися перед ним.

Рівно через годину Полінка прокинулася під вібрацію мобільника, перед тим як лягати спати дівчина вимкнула звук, щоб не розбудити сусідку. Відкинула ковдру і підійшла до дзеркала. Погляд знову зупинився на піжамі.

– Ні однозначно щось треба з цим лахміттям робити. – тихенько, щоб не почула Катя мовила Полінка. – Вирішено! Їду до магазину.

Дівчина навшпиньках прокралася у ванну, сполоснути обличчя після сну, щоб не виглядало пом’ятим після майже безсонної ночі, тоді взяла косметичку і почимчикувала на кухню «наводити красу». Через півгодини дівчина була «озброєна і небезпечна», дуже небезпечна, судячи з того, що кажуть усі модні журнали, що краса – це страшна сила. Полінка взяла свої майже усі заощадження, не тому що була марнотратною, а тому що не уявляла скільки це може коштувати.

Вислизнувши з квартири, Поліна попрямувала у центр, в найдорожчий магазин нижньої білизни,що знаходився в «Павловському*».

Дзвоник на дверях затріпотів , коли дівчина відкрила двері крамнички.

Зайшла і стала біля порогу, очі розбіглися від такої кількості білизни.

Шовкові пеньюари різних забарвлень і розмірів були вивішені в першому ряду, а більш інтимніші речі висіли подалі від дверей, неначе засоромилися свого відвертого вигляду.

До відвідувачки тут же підбігла дівчина з персоналу.

– Добрий день! Чого бажаєте. – запитала працівниця крамниці, на бейджику якої було зазначено, що звуть її Ганна і вона стажер.

– Я хочу купити звабливу білизну для романтичного вечора з чоловіком – озвучила своє бажання Поліна.

Уточнивши параметри Поліниної фігури, стажерка запропонувала кілька комплектів білизни і на додачу ще й блакитний пеньюар.

Тут знову дзенькнув дзвоник і в крамницю зайшла ще одна відвідувачка, як подумала було Полінка, але начебто відвідувачка, швидко пройшла через усю крамницю до маленького кабінету і зникла на мить, за його дверима. Потім вийшла, дістаючи з кишені бейдж, одягла стрічку з бейджем на груди і мовила до стажерки Ганни:

– Йди на своє робоче місце. Я сама впораюся.

Ганна ковтнула клубок у горлі, це ж її перша клієнтка, а Аліна, хоч і старша продавчиня, хоче її відібрати. І відсоток від продажу звичайно піде Аліні на зарплатню.

– Чому застигла? Йди. Я сказала, йди. – Аліна так глянула на Ганну, що в тої аж губи затремтіли від образи. «М-да, недовго дівчинці тут працювати», подумала Аліна і повернулася до Полінки.

– Чого бажаєте, пані? – мовила вона завчену фразу.

Поліну як і Ганну обурила така поведінка іншої продавчині, але вона вирішила не конфліктувати з персоналом цієї крамниці, невідомо може буде ще сюди навідуватися. Гарна крамниця, але Аліна дівчині не сподобалася.

– Власне я вже все. Тільки залишилося заплатити. Можна розрахунок проведе та дівчина, яка мене обслуговувала.

– Можна – тільки й відповіла Аліна, ледь не вдавившись натягнутою посмішкою і покликала стажерку – Ганно, пані бажає, щоб ти провела через касу покупку. – Але коли та підійшла до каси, просичала в її бік – та гляди не помились, бо звільнять і до кінця випробувального терміну не допрацюєш. Я собі напишу цю суму, ти ж стажерка і платять тобі тільки за стажування.

Ганна стояла ні в сих ні в тих, кусаючи губи. Поліна стояла далі від каси і не чула цього усього. Але тут почувся шурхіт. Двері в кінці крамниці відкрилися і звідти вийшла доглянута, але втомлена жінка.