10

Полінка підклавши руки під щоку безтурботно спала. Яцура подивився на дівчину і йому було шкода будити її. Сам майор – Андрій Яцура вже був давно готовий як-то кажуть «до безпеки та оборони». О восьмій ранку він вже повинен був бути у відділку, а от чому дівчина мала страждати він не розумів. У неї був вихідний. Тому Андрій написав записку коханій, поклав на столі та придавив Поліниним мобільником.

«Люба Поліно! На жаль мені треба на роботу, але я з тобою не розлучався б ні на мить. Тому, якщо хочеш зустрінемося сьогодні ввечері. Ключі залишаю тобі. Якщо ж не захочеш мене бачити, просто захлопни двері і залиш ключі у сусідки навпроти. Можливо я не виправдав твоїх надій, але ти така чудова, що я хотів би зустрітися ще. Андрій», - був текст записки. Подумавши, Яцура приписав ще й номер мобільного. Він трішки помилувався на сплячу дівчину, на її струнку ніжку, яка висунулася коліном з-під простирадла, потім беззвучно зітхнув і вийшов з кімнати, причинивши двері. Неголосно клацнув замок на вхідних дверях. Яцура поспішав на роботу, але проблеми з ключами не виникло, тому що в квартирі Либідя був замок, який сам замикався, тобто захлопувався. Це було зручно і незручно водночас. Можна було просто хлопнути дверима і…вуа ля – двері замкнені і для того щоб відімкнути їх, потрібні ключі. Це зручно. Але якщо забути ключі у квартирі і захлопнути двері, то в квартиру вже без допомоги слюсаря не потрапиш. Це вже незручно.

Хлопнувши тихенько дверима, щоб сугалі замка стали на місце і випадковий відвідувач не потрапив у квартиру, Яцура збіг сходами, як вісімнадцятирічний хлопець і попрямував до трамвайної зупинки, весело посвистуючи. Двадцятку чекати довго не довелося. Старенький трамвай скрипів і кректав на колії на кожному з’єднанні, як старий дід. Власне він таким і був, ветераном трамвайних ліній. Але цей «ветеран» довіз Андрія до зупинки «Центральний ринок», де чоловіка й поглинуло черево ненажерливого метро.

Коли майор вийшов з під’їзду Либідя, Поліна ще солодко спала, але зненацька телефон дівчини засвистав соловейком, задзюрчав струмком, потім змінився мелодією «The Crystal Method». Тією мелодією, якою починався серіал «Кістки». Серіал був одним з улюблених серіалів Поліни.

Поліні імпонувала історія про головну героїню. Головною героїнею була жінка-вчений, жінка-судовий антрополог, ну і поряд з нею був справжній чоловік – агент ФБР, і цим двом героям дівчина симпатизувала. Тому Полінка і обрала таку мелодію на свій телефон. Ця мелодія ніколи їй не набридала, ось уже протягом декількох років, відколи у дівчини з’явився телефон. Вона змінила вже два телефони, не з примхи, а з необхідності, але мелодію ставила ту ж саму.

Попри те, що дівчині подобалася мелодія, у цей момент вона її ненавиділа.

Дівчина виплуталася з простирадла і відкинула його на підлогу. Коли Поліна схопила телефон, щоб відповісти на дзвінок, папірець що лежав під телефоном, зачепило простирадлом і змело на підлогу.

Подивившись на екран, де визначився номер, дівчина ледь не вилаялася. Телефонувала Катруся. Подруга мабуть повернулася з чергування і не знайшовши вдома Поліну, зателефонувала їй. Поліна не встигла відповісти на дзвінок і Катя мабуть підняла вже на вуха колег і поліцію. Швидко набравши номер подруги, дівчина почула довгий гудок, потім хтось відповів на виклик:

–  Я вас слухаю Поліно Пилипівно – почувся холодний голос Каті, це була ознака того, що сусідка по кімнаті гнівалася. І гнівалася на конкретну людину, яку назвала, а саме на Полінку.

–  Катю, Катрусю, рідненька, не сердься, я зараз приїду, все тобі розповім. – Благально промовила дівчина.

–  Зараз я буду відпочивати після чергування. Поговоримо години через три – холодно сказала Катя – а зараз марш додому, де б тебе не носило. – І відключилася.

Поліна постояла, потримала телефон, здивовано на нього подивилася, показала йому язика, відклала телефон на стіл і почала збиратися додому, вірніше до квартири, яку вони з Катею знімали.

Потім дівчина пішла у ванну і сполоснула обличчя під краном. Вона вдягла свою червону сукню, у якій була у клубі.

«Не годиться залишати такий бедлам* у чужій квартирі» подумала Поліна. На мить завмерла, згадуючи звідки діставала постільну білизну, ковдри і подушки, то прийнялася все ретельно складати у тій кімнаті де спала. Підняла з підлоги відкинуте простирадло. З-під нього випав якийсь аркуш паперу. Не в звичках дівчини було читати те, що їй не призначене, тож вона поклала аркуш на стіл так і не прочитавши, але на рівні підсвідомості у скроню стукала якась думка, і не могла достукатися.

Поліна пішла у кімнату до Андрія, думаючи, що він ще спить, хотіла його розбудити. Просто розбудити. Не кавою у ліжко. Як у них у колективі жартували: «кава в ліжко; вилив і тікай».

Але ні. Чоловік який так подобався Поліні, розтанув, як казковий сон. Про його перебування у квартирі свідчила, хіба що, ретельно складена постільна білизна, та складений диван.

Зненацька дівчина зрозуміла, що не давало їй спокою і яка думка нав’язливо свердлила мозок. Вона пішла у ту кімнату, де провела ніч. Підійшла до столу з ноутом. Але не ноут цікавив Поліну. Дівчина взяла зі стола аркуш паперу з написаним текстом і впевнилася, що він для неї. Потім посміхнулася, підпорядковуючись почуттям, поцілувала цей коротенький лист і занесла номер, написаний Андрієм у свій мобільний. Потім склала аркуш вчетверо і поклала до кишені пальта. Накинула пальто на плечі і вийшовши з квартири, захлопнула двері. Але не забула, що написав Яцура і перед виходом поклала ключі у кишеню до коротенького листа від коханого чоловіка. Поліна гадала, що може називати Андрія своїм коханим, хоч і не спала з ним, але ж вона його любить і більше нікого іншого не може уявити разом з собою. І це почуття, яке поглинуло дівчину, розповсюдилося на весь світ. Так думала Полінка. Вибігши з під’їзду з мобільником у руці, дівчина привіталася з сусідкою, яка сиділа на лавці. Тією самою сусідкою,яку бачила вночі. Тепер дівчині хотілося співати. Вона роздивилася, що небо блакитне, а листя на деревах розпускається зелене. Природа наче радіє її настрою. Просто так співпало, що день видався сонячний, а настрій у Поліни гарний, завдяки чоловіку її мрії.