9

Лариса прокинулася пізненько. Вже сонце підбилося високо, і заглядало над багетом у кімнату,але оскільки у спальні були дуже темні і щільні штори, то точний час можна було визначити тільки за допомогою годинника. Годинник показував одинадцяту.

Лариса ледве сповзла з ліжка. «Клятий головний біль. І навіщо я тільки видудлила усю пляшку?» – запізніло бідкалася жінка, відчуваючи як в потилиці стукає маленькими молоточками пульс. На кволих ногах вона підійшла до вікна і відсунула вбік штори, відразу ж сонячне світло різонуло по очах, маленькі молоточки в потилиці запрацювали ще інтенсивніше, до горлянки підкотила нудота і Лариса кинулася у вбиральню, так би мовити «поклонитися великому, білому, другу», тобто унітазу. Ставши навколішки перед унітазом, нахилившись над ним, жінка хотіла вивернути зі шлунку весь вміст, але пройшло вже дуже багато часу від останнього прийому їжі, тому вона тільки спромоглася виблювати трішки жовчі. Витерши рукою рота і тримаючись за «великого, білого друга», Лариса піднялася на весь зріст. Ноги трусилися, в голові паморочилося, в роті неначе усю ніч немитими копитами танцював загін свиней. Жінка підійшла до дзеркала. «Ой! Ну та й гарна ж!» – подумала вона з сарказмом.

Волосся у Лариси розкуйовдилося, наче у казкової відьми і неохайними пасмами спадало на обличчя. Туш і блискучі тіні розмазалися на пів обличчя, начебто жінка всю ніч просиділа у піддувайлі і тільки зараз вилізла звідти. Червона помада частково стерлася, а частково теж розмазалася майже до вух. «Ну нічого, зараз приведу себе до ладу, Сподіваюся Яцура так швидко не прийде і не побачить мене такою».

Жінка почимчикувала на кухню, витягла з серванту домашню аптечку. В аптечці знаходився шипучий аспірин, але Лариса знайшла тільки одну таблетку і молилася щоб це їй допомогло. Взяла з холодильника пляшку Рео*, налила у свою чашку ( Андрій давно завів такий порядок, що у кожного мешканця цієї квартири була своя чашка і ніхто не мав права пити з іншої), вкинула туди таблетку,яка весело зашипіла. Шипіння почало дратувати жінку. Таблетка наче насміхалася над нею. Але Лариса витримала, поки та розчиниться. Потім швидко схопила чашку і великими ковтками висмалила її вміст.

Потім жінка пішла у ванну, закрила злив та відкрила воду. Стояти не було ніякої можливості, руки і ноги трусилися, тому коли набігла половина ванни, Лариса залізла туди і лягла. Закрила воду і блаженно потягнулася, бо відчула, як молоточки, що били у потилицю потихеньку віддаляються.

Годину провалявшись у ванні, Андрієва дружина вилізла вже з холодної води оновлена, як немовлятко і сповнена рішучих дій, як акула, що відчула здобич. І здобич вже від неї не втече – це Лариса знала напевне.

Вибравшись з ванни, вона знову поглянула у дзеркало і промовила стиха, але рішуче:

– Ну тримайся Яцура, я не збираюся здаватися.

Потім Лариса правильно витерлася пухнастим рушником, злегка розтираючи живіт, стегна і сідниці, як показувала їй масажистка. Одягла просторий махровий халат і вийшла з ванної кімнати, перед тим знову поглянувши у дзеркало. На мить вона задумалася, про те де ж може бути Яцура, бо вдома не ночував. На кухні все було так, як вона і залишила і Яцурин м’який куточок, на якому він спав, Лариса аж зажмурилася, ніхто не чіпав.

Через годину переодягань, жінка все ж віднайшла свій образ на цей день. Ще через годину, коли нарешті наклала макіяж на обличчя і зробила складну зачіску на голові, дружина Яцури, прихопивши з собою комплект так і не використаної білизни, все ж вийшла на сходовий майданчик у повному озброєнні. Білі джинси щільно облягали стрункі стегна і ноги. Червоне пальто, підсвічувало обличчя, на якому був ретельно накладений макіяж. Червоні туфлі на високих підборах, підібрані у тон до пальта. Чуттєві повнуваті губи переливалися мерехтливим червоним блиском. На голові Лариса мала каре, але вона не розгладжувала волосся, а навпаки, завивала у локони. Тоді волосся набувало неповторності, а разом з Ларисиним обличчям створювало ефект бомби. Навіть набагато молодші чоловіки ледь не скручували в’язи, слідкуючи за жінкою очима, якщо Лариса потрапляла в їх поле зору. То був її зоряний час. Але рідний чоловік залишався байдужим. Треба сказати, що Лариса збиралася будь-якими засобами повернути чоловіка, хоч і не знала, що з учорашньої ночі серце Андрія вже прикипіло до іншої.

Ще через годину Лариса була у центрі міста, в магазині, який належав її сестрі Тетяні.

Магазинчик був затишний. Якраз такий у якому клієнтки могли приміряти нижню білизну без зайвої метушні і поспіху. Звісно білизна тут коштувала значно дорожче ніж на найвідомішому базарі не тільки Харкова, а й світу, і в народі звався «барабан», але воно того вартувало. Клієнтки платили за комфорт, а Тетяна, у свою чергу, платила охороні, продавчиням, орендарям і так далі і тому подібне. Але Ларису мало хвилювали подробиці Тетяниного бізнесу. Вона їхала сюди повернути сестрі білизну, попліткувати і порадитися, як їй бути з непокірним чоловіком, який посмів відмовити Ларисі в тому, в чому, як жінка вважала, належало їй по праву.

Дзвоник на дверях крамниці тихо дзенькнув пропускаючи всередину відвідувачку. Продавчиня Аліна тільки глянула на двері і відразу ж підбігла до жінки, яка входила у двері:

– Ларисо Григорівно рада вас бачити. – хоч і слова дівчини розходилися з тим, що вона насправді відчувала. «Принесло ж її саме сьогодні, а так чудово день почався» думала Аліна, але жоден м’яз не видав її думки відвідувачці. Аліна володіла своїм обличчям на найвищому рівні. Якби це було не так, то дівчина б надовго не затрималася б у цій крамниці. Скільки дівчат звільнили з-за цієї навіженої дамочки, яка ревнує свого чоловіка до кожного стовпа, але він до неї байдужий. «Прямо-таки собака на сіні» знову подумала дівчина «і сама не гам, і іншим не дам». А чоловік у сестри їхньої господині, красунчик. Аліна роздивилася його, коли у Тетяни зламалася машина і Лариса з Андрієм підвозили Тетяну додому. А перед тим вони чекали господиню в крамниці. Добре, що Лариса тоді була зайнята розмовою з сестрою, а то б не уникнути і Аліні звільнення.