8

Після поїздки на Південний вокзал Андрій спитав у Поліни чи поїде вона з ним гуляти далі. Отримавши ствердну відповідь сказав таксисту їхати на вулицю Клочківську до інституту фізкультури, а там покаже. Додому їхати не хотілося, тим більше бачити дружину теж. Либідь залишив ключі від своєї квартири, тому Андрій планував замовити з доставкою їжу з ресторану, поїсти самому і нагодувати Полінку бо вже в самого живіт буркотів і майор  будучи вже досвідченим чоловіком, не мав ілюзій про те що дівчатам не треба їсти і що вони як казкові істоти харчуються тільки пилком з квітів і не мають фізіологічних потреб.

Таксі довезло їх до інституту фізкультури. Далі водій не зміг заїхати у двір будинку і Яцура з дівчиною пішли пішки. Коли ж підійшли до потрібного під’їзду багатоповерхового будинку, побачили зачинені двері з домофоном. Поліна запитально глянула на Андрія.

– Зараз, зараз – Яцура поспіхом дістав в’язку ключів з кишені. На зв’язці знайшовся і ключ від домофону.

Андрій з дівчиною піднялися на другий поверх і Яцура вже вставив ключ у замок, відкрилися двері навпроти квартири Либідя на довжину ланцюжка і звідти виглянуло цікаве око сусідки:

– А, це ти Андрієчку. А я то думаю, хто тут ходить поночі? І ходять, і ходять. А це твоя наречена? Так? – Сусідка знала Яцуру змалечку, бо колись той жив у цьому під’їзді і за дивним збігом обставин Либідь купив тут квартиру у пари, що від’їхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Батьки ж Яцури купили квартиру в іншому районі міста, коли Андрій ще вчився в інституті і сусідка не знала, що майор одружений. Власне вона нічого не знала про нього після переїзду, але впізнала його.

– Так, це я, Маріє Сергіївно. Радий вас бачити. А це моя – хотів сказати «знайома» - але совість не дозволила скомпрометувати дівчину, навіть в очах колишньої сусідки і Андрій мовив – дівчина.

– Стривай, ти що тепер тут живеш? – Сусідка допитливістю могла посперечатися зі слідчими з його відділу. – А де ж Павлуша? – Андрій проковтнув посмішку, бо в інституті Либідя так і намагалися спочатку називати однокурсники, але той хто отримав по носі, більше так його не називав. Мабуть тільки сусідка мала на це право, завдяки своєму віку.

– Ні, Маріє Сергіївно, Павло поїхав у справах, а мені залишив ключі, щоб я поливав квіти.

– Ну, ну, поливай. – сусідка гостро поглянула на Яцуру і додала – тільки дівчинку не ображай. Добраніч. – І закрила двері.

– Хух. – Видихнув Яцура

Як справжній шляхетний лицар, Андрій відімкнув замок на дверях, відчинив самі двері і пропустивши Поліну всередину і зайшов сам. Не забув замкнутися зсередини. Домофон домофоном, але береженого й Бог береже. В квартиру вів довгий коридор, який розгалужувався на три боки. Це все, що можна було побачити, стоячи біля дверей. Майор почекав поки дівчина скине туфлі, потім роззувся сам. Зателефонував до місцевого «Чумадану», як він сам і його колеги називали жартома цілодобовий ресторан «Чемодан» і замовив для Полінки обіцяні суші, а також шашлик і для дівчини і для себе, попросив ще привезти салат «Цезар», червоне вино на смак сомельє і десерт у вигляді морозива та винограду. Поліна ж тільки кліпала віями від почутого, бо уявила скільки це все буде коштувати, а на її зарплатню дуже не розгонишся. Андрій постерігши той погляд, зразу вірно оцінив його і сказав дівчині, щоб вона не турбувалася, він заплатить, бо отримав премію.

– Я все віддам, чесно, чесно. – відповіла Поліна.

– Поліно, я тебе запросив. Я що не можу пригостити дівчину, яка подобається? Ти мене ображаєш. – а Поліна відчула, що в неї вуха горять від таких слів і не тільки від них. Вона відчула,що з кожною хвилиною закохується в Андрія і немає сили цьому опиратися. А ще не хоче опиратися тому почуттю, яке захопило її і затягує все глибше і глибше у свій вир. Виринати не хочеться.

– Поліно, ти мене чуєш? – стурбовано схилився до неї Яцура?

Він ніжно обома руками взяв її за плечі і зазирнув в очі.

– Га? Так. Вибач, трішки замріялася – прийшла до тями дівчина.

– І про що ж? – Насмішкувато спитав Андрій. – Чи не про те, про що мріяла Роза зі старого одеського анекдоту? – Лукаво спитав Андрій.

– Розповіси? – Спитала дівчина.

– Обов’язково, тільки не тобі. – Андрій ввімкнув задній хід, бо зненацька згадав, як Поліна відреагувала на його зауваження про одружених чоловіків у кав’ярні. Дівчину йому втрачати не хотілося. Власне анекдот якнайкраще підходив для змалювання Поліниного стану: Мойша тільки привітався, а Роза подумки вже вийшла за нього заміж та встигла народити трьох дітей. Але Андрій про думки дівчини не знав напевне, хоч і побачив, що теж подобається їй.

– А тому, золота моя дівчинко, що таке не для дівочих вух. – Андрій нахилився і ніжно поцілував Поліну в щічку.

Дівчина сахнулася від чоловіка, як дідько від ладану.

– Навіщо? – стиха запитала вона.

– Що, навіщо? Поцілував навіщо? Тому що ти мені подобаєшся і це просто подяка за те що ти погодилася просто провести зі мною вечір. Це тебе ні до чого не зобов’язує. Чіпати я тебе не буду, поки сама цього не захочеш. А ще я дуже хочу познайомитися з твоїми батьками і сказати яка в них чудова донька. – Але про свій сімейний стан Яцура знову змовчав, вирішивши, що ще не час.

У квартирі Либідя було дві кімнати і кухня. Перше відгалуження від вхідних дверей вело на кухню. Інші два у кімнати. В одній кімнаті, меншій, стояло широке ліжко, шафа на всю стіну з дверцятами, які відкривалися, відходячи вбік, і комп’ютерний стіл з ноутбуком на ньому. Це вочевидь була спальня, так би мовити особистій простір Павла.. У другій кімнаті теж була шафа на всю стіну, але набагато більша, тому що й стіна була набагато більшою ніж у першій кімнаті. Посередині стояв круглий стіл, який як знав Яцура розсовувався, посередині клалася дошка теж такого кольору і фактури, як і стіл і… стіл з круглого перетворювався на овальний. А за овальним столом можна вмістити дуже велику кількість людей, вполовину більшу, аніж за круглим. В Яцури теж у гаражі десь було таке чудовисько. Ніяк рука не підіймалася викинути. Ще тут був м’який диван, який самому Андрію сподобався, щойно він його побачив, і чоловік закарбував у пам’яті, що треба собі такий придбати. В обох кімнатах були балкони, які виходили на протилежні боки будинку.