7

Коли Андрій вийшов з машини і дівчина залишилася сам на сам з таксистом, її голову обсіли тривожні думки: « Що я тут роблю? Чому ми приїхали сюди? Які тут справи у Андрія?» І вже зовсім запізніла думка «Чи є у нього сім’я, дружина? Якщо є, то чому він був у нічному клубі і тим більше нічого не сказав про них?», – але Полінка подумала про те, що вона вже надто себе «накручує». Обручки ж на руці дівчина не бачила, сліду ж від обручки теж не було на пальці. «Не схоже було, що Андрій зняв її перед походом в клуб, як робить більшість одружених чоловіків, щоб познайомитися з дівчиною».

Так заспокоювала себе дівчина. Водій сидів до неї спиною і вона не бачила його обличчя, дівчина навіть забула про його існування. Але він трішки кашлянув, наче прочищаючи горлянку. Поліна виринула зі своїх думок. Водій розвернувся до дівчини і тихо мовив:

–  Послухай дівчинко…

–  Так, я вас слухаю.

–  Послухай дівчинко – знову повторив водій – було б дуже добре, якби ти зараз пішла, чи може тебе відвезти додому?

–  Як ви таке можете казати? – обурилася Поліна.

–  Можу, тому що знаю, що кажу. Я колись працював у поліції. Пішов на пенсію, тепер для власного задоволення потихеньку працюю у таксі. Я теж був таким амбітним, як цей чоловік, але система мене зламала. В останній рік перед пенсією взявся розслідувати справу на яку не вистачило сил. У справі фігурувало багато впливових людей. У підсумку: моя сім’я загинула в аварії, я пішов з інвалідністю на пенсію, нога погано зрослася. Це ще диво,що мене взяли працювати. Один з фігурантів цієї справи і досі працює у нашому місті. Це мабуть тільки він і залишився тут. Усі інші перебралися до Києва. – мовив таксист, згадуючи «не зовсім» аварію, вірніше зовсім не аварію і зітхнув з полегшенням. – Ну ось тепер виговорився хоч комусь за стільки років, не можу більше тримати у собі.

– Навіщо ви все це мені говорите? – Поліна була чуйною дівчиною, навіть занадто, але зараз всередині наростав бунт проти почутого. Чому вона має полишити чоловіка, який їй подобається?

–  Тому, дівчинко, що цей чоловік теж поліцейський. Я вгадав? – таксист сидів впівоберта до Поліни, попередньо включивши світло і тепер підморгнув дівчині.

–  Звідки ви це…- хотіла сказати Поліна «знаєте», та сказала – взяли?

–  Звідти дитино, що своїх я бачу і впізнаю не за формою і шевронами, а за очима і поставою. Ось так. – Закінчив речення водій.

–  Мені треба осмислити почуте. – І Полінка відкинулася на спинку сидіння і закрила очі.

–  Подумай, добре подумай дівчинко, чи варто пов’язувати долю з тим, хто може, навіть не за власним бажанням, її зруйнувати. – мовив водій і знову застиг на передньому сидінні машини.

Коли Яцура ж вийшов, то йому здалося, що Поліна спала в машині.

В цей час Лариса сиділа вдома за келихом вина і роздумувала як повернути чоловіка в стійло, тобто до подружнього ліжка, але так щоб це вийшло наче з його ініціативи. Їй було над чим подумати.

Лариса хотіла кохання, але…не склалося. Вона дуже кохала Яцуру і вийшла за нього заміж, навіть в церкві вінчалися. Але за півроку чоловік став чужим, він віддалився від Лариси. У нього була тільки одна дружина і коханка: робота. Він днював і ночував там. Він беріг Ларису від стресів, не влаштовував скандали, не чіпав її, коли вона відпочивала, тим більш, що Лариса була вагітна. Коли народилася Наталі, Лариса вперто продовжувала називати маленьку Наталочку так. Хай, мовляв, звикає. І цим страшенно дратувала Андрія. Коли Яцура забрав їх з пологового будинку, подарував дружині найкращий букет, а вона йому передала найдорожчий згорток, перев’язаний червоною стрічкою, сталася перша сварка, через те,як назвати дитину. І хоча на фото біля пологового усі усміхнені, але це «посмішка для фото».

Перед тим як сісти за стіл і випити винця Лариса прибрала у хаті, попередньо відвела доньку до батьків. Яцурина дружина вдалася до хитрощів. І якщо Андрію вона сказала, що донька захворіла, то насправді дитина давно просилася до бабусі і дідуся і не хотіла йти до садочка.

Після прибирання Лариса наготувала смачнючу вечерю, а саме плов, який Андрій любив і за який продав би навіть душу. Також придбала у сестри в магазині, комплект жіночої відвертої білизни, посміхаючись думкам, як буде Яцуру спокушати.

І ось вечір. Восьма година, Андрія нема. Хоча знаючи його, можна сказати, що він так рано ніколи не повертався. Але в останні півроку все змінилося. Якось в розрахунковому листі Андрій побачив суму зарплатні свого безпосереднього начальника - полковника Томенка і тепер не приділяв так багато часу роботі. На початку свого призначення, Андрій на добровільних засадах допомагав Томенку з документами, і затримувався на роботі, але полковник завжди о шостій вечора виходив з кабінету і прямував до сім’ї, залишаючи усі робочі справи з кітелем на вішаку у кабінеті. Підлеглі не турбували Томенка, ні у нічний час, ні у вихідні, тому що знали, що він вимикає телефон. Якби полковник не був родичем одного з депутатів, то діставалося б йому від генерала. А так ніхто його не чіпав.

Лариса чекала Андрія мріючи про спільну ніч. Хоч в неї і були коханці. Спочатку один, потім другий... За декілька років їх назбиралося чимало. Не може ж гарна жінка бути одна, навіть якщо вона заміжня. З Арсеном вона познайомилася нещодавно, був тільки один стрибок з ним у гречку, але Лариса розуміла, що і Арсен – це не варіант, оскільки він одружений, тому їй так хотілося повернути Андрія.

Лариса згадувала, як Яцура – молоденький сержант, який тільки-но закінчив, тоді ще школу міліції, прийшов з срібною обручкою, яку виплавив сам із срібла. Срібло Яцура по краплинах збирав з плат з мікросхемами, обережно виплавляючи. Позаяк Яцура розбирався в електроніці, то він знав в яких платах, які є метали.

За спогадами непомітно сплив час. І Лариса глянула на годинник, коли вже допивала пляшку вина. Було вже десять хвилин на третю. Лариса жахнулася. Непомітно спливли близько п’яти годин. Яцури все ще не було. «Чи він там ночувати буде? Ну й хай. Все одно повернеться», але мозок свердлила десь на підсвідомому рівні інша думка, більш тривожна « Чи коханку собі завів? Не допущу! Він мій! У нас дитина. Ми перед Богом чоловік і дружина.»