6

Поліна танцювала з закритими очима. І коли її притиснуло до себе міцні чоловічі руки, усе її єство збунтувалося: хто посмів, чому посмів? А коли дівчина почула знайомий оксамитовий баритон, з яким був пов’язаний неприємний спогад, їй взагалі дах знесло і обуренню не було меж: «Ну зараз я тобі влаштую». Поліна спеціально підвищивши голос, прокричала у вухо Андрію:

– Зараз же пустіть мене, ЮНАЧЕ! – Яцура отетерів. Музика на танцмайданчику звучала надто голосно, щоб хто-небудь зрозумів, що відбувається між цими двома, що танцюють разом. Але це тільки на мить. Наступної миті Андрій зібрався з думками і раптом подумав про те, що ця «кусюча» дівчина йому подобається. Десь не в цьому житті залишилася дружина з її примхами, робота з щоденними злочинами і навіть Павло Либідь, який щойно був тут і лише тека, засунута під пасок штанів і схована під піджаком спереду заважала танцювати і не давала забути про те що реальний світ існує. Якби не існувало теки Андрій би взагалі розчинився в музиці і партнерці.

Композиція добігала кінця, коли Поліна знову спробувала вирватися, але знову не вдалося.

– Не виривайтеся, я вас сам відпущу!- раптом мовив володар приємного баритону. Дівчина зітхнула і продовжила танцювати. Тут до Яцури підійшов кельнер і сказав що таксі чекає на нього. Андрій зовсім забув про те, що просив викликати таксі.

– Поліна, здається? – звернувся Андрій до дівчини. – Так ось, люба дівчино, я перепрошую за свої вранішні слова, я не хотів вас ображати. Я не знаю, як загладити свою вину, тому пропоную ось що: ви не проти покататися по нічному місту? - Яцура не хотів відпускати дівчину від себе ні на мить. І справа тут була зовсім не в тому коньяку, який обіцяв йому Юхим Іванович. Дівчина сподобалася Андрію, він хотів би продовжити знайомство, але розумів, що для нього з його статусом одруженого чоловіка вільні дівчата вже не світять, та й взагалі ніякі не світять. Але Поліна його вабила своєю, не стільки вродою, а якоюсь незахищеністю. Що в неї немає чоловіка, Яцура зрозумів не тільки за відсутністю обручки, а й за тим, що в клубі дівчина була сама. Навіть нікому не поривалася зателефонувати. Щоб підтвердити свій здогад Андрій сказав дівчині:

– Якщо боїтеся мене, можете зателефонувати своєму хлопцю або чоловіку і попросити його приїхати і тоді я покатаю вас обох абсолютно безкоштовно і пригощу суші. Поліно, ви любите суші.

– Немає в мене ані хлопця, ані чоловіка, тому нікому звітувати не мушу. Є подруга, але вона зараз на чергуванні. – відповіла дівчина.

– Вибачте, Поліно…- почав був Яцура.

– …Давайте перейдемо на ти, ви не проти? – продовжила за нього дівчина. Яцуру здивувала така синхронність її думок з думками майора.

– Давай! – з радістю погодився Андрій. – А то ви та ви, залишимо це для старшого покоління. – Я ще раз перепрошую за свою вранішню поведінку. Моя пропозиція покататися нічним містом ще в силі, але мені треба заїхати на Південний вокзал, у камеру схову. Ти як, не проти? – знову запитав Андрій Поліну.

– Ні, не проти. Якщо розкажеш трішки про себе. - і Поліна посміхнулася.

– Добре, розкажу. Слухай. – і Яцура почав розповідати, при цьому чомусь оминув розповіддю дружину і дочку. Це чоловіка аж ніяк не прикрашало, але інакше він не міг. Чомусь Андрію здавалося, що якщо згадає про свій шлюб, то Поліна втече на інший край світу і він більше її не побачить, а цього чоловік допустити не міг. Він розумів, що це негарно, але інакше не міг.

– Андрій з Поліною покинули клуб. Була десь друга година ночі. Таксі чекало під клубом. Чоловік галантно відчинив перед дівчиною дверцята машини і коли вона зручно вмостилася на пасажирському місті позаду водія, сів сам, легенько закривши дверцята білого «Volvo».

Машина везла їх нічними вулицями десь у район Південного вокзалу. Таксист був небалакучим вусатим дядьком, який тримав кермо так, наче від цього залежало його життя. Певною мірою це так і було. Від керманича цього білого «Volvo» залежало не тільки його життя, а ще двох людей, які мали бажання жити в цьому світі. Вогні нічного міста зачаровували, пропливаючи за вікном. Поліна і Андрій сиділи близько одне до одного. Андрій закинув руку на спинку сидіння за Поліною і відчув, як дівчина, чомусь зіщулилася. «Яка ж вона ляклива. За кого вона мене вважає?» подумав Андрій. Це його потішило і ще більше привернуло до дівчини.

Ось і Південний вокзал.

– Я зараз. Поліно почекаєш мене? – Андрій звернувся до Поліни.

– Шефе, почекай, дівчина побуде тут, Тримай гроші, щоб не сумнівався, що я не повернуся. Дівчина під твоєю охороною. – Це вже Яцура звернувся до водія таксі і простягнув йому дві купюри по п’ятсот гривень. Водій обережно взяв одну а другу повернув Яцурі.

– Цього вистачить поки що, – зронив водій.

Яцура кивнув і попрямував до будівлі вокзалу, а саме до камер схову. Тут в кишені завібрував мобільник, який увесь час був на беззвучному режимі. Андрій глянув на екран і скривився. Дружина наче нюхом відчуває, що він не сам, а з дівчиною. Добре, що хоч не телефонувала, коли він був у машині і майже обіймав таку чудову дівчину, як Поліна. Дівчина і так, як дике, нажахане звірятко. Тільки в танці вона розслаблялась і Андрій це розумів. Йому було шкода її. І хотілось захищати її і нікуди від себе не відпускати.

Не те що Лариса, яка впевнено крокувала по життю і була майже залізною. Але він струсив з себе розчарування дружиною і взяв слухавку телефону, який співав: «наша служба небезпечна і важка…», до слів Лариси встиг ще подумати, що треба змінити рінгтон на якийсь нейтральний, бо зразу зрозуміло хто він.

– Любий ти скоро будеш вдома?

– Облиш жарти, Ларисо. – Втомлено сказав Андрій, – ти мене «любий» з дня народження дочки не називала, а їй, між іншим, вже п’ять років.

– Ну й що, що не називала, може я хочу щось змінити в наших відносинах – муркотіла Лариса. Яцура чудово знав дружину і знав, що їй зараз щось потрібно, якщо вона так любесенько балакає.