4

Андрій Яцура сидів за письмовим столом і розбирався з дуже дивною справою, яку вже збирався передати в прокуратуру. Суть його в тому, що відкрите кримінальне провадження було за фактом зґвалтування. І нічого б дивного, звичайна справа, але об’єктом цієї справи… був хлопець. Його зґвалтували двоє дівчат, з якими він розводив шури - мури. Тепер дівчатам світить суд, а потім…, а потім уже не його справа. Молоді дурепи. Так він вважав.

Андрій втомився за день і вже майже зібрався додому, коли раптом ожив його мобільний. На екрані висвітився незнайомий номер. Телефонував товариш по службі, просив про зустріч, не хотів говорити про те, що турбувало по телефону, тому Андрій погодився зустрітися там, де запропонував товариш, а саме у клубі «Плазма», бо була уже десята вечора і навряд чи двері звичайних кав’ярень ще відчинені.

Раптом він подумав про дружину. Знову буде вдома рейвах. Знову Лариса буде придумувати для нього коханку. Все як завжди. Нічого нового. Та й хай. З тих пір, як народилася Наталочка, дружина відлучила Андрія від свого тіла. Вигнала з подружнього ліжка і відправила спати на кухню. Чому? Він не розумів. Та й вона сама мабуть не розуміла.

Тому зі спокійною душею Андрій попрямував до «Плазми», на зустріч з товаришем. Якщо ж ще й познайомиться з якоюсь милою дівчиною, то взагалі вечір удався. Ні, Андрій не мав на меті зраджувати законну половину, але не міг собі відмовити потанцювати. Дуже він був закоханий в танці і якби не став поліцейським, то точно став би танцюристом. А парні танці, це взагалі його пристрасть, але які парні танці без пари?

Коли Яцура підійшов до клубу, товариша ще не було. Андрій дістав з внутрішньої кишені піджака цигарки і збирався закурити, але не встиг. Раптом його погляд упав на чергу, яка стояла до входу у клуб, вірніше на стрункі ніжки дівчини, що стояла спиною до нього. Власне Яцура бачив тільки ніжки в чорних панчохах взуті у червоні туфлі, синє пальто, що приховувало як достоїнства, так і недоліки фігури, якщо такі були і розкішне волосся, яке виглядало, як штука дорогого сукна, бо було дуже густе і спадало до попереку важкою хвилею. Андрій аж рота роззявив з подиву, не доводилося давно йому так дівчат споглядати. На роботі це були колеги або ж потерпілі, а ще злочинниці, як от недавно. Тому стояв майор, як статуя і в руці тримав пачку з цигарками.

– Ти чого застиг? – запитав Павло Либідь, який підійшов і побачив Яцуру в ролі статуї.

– Та ось діставав цигарки з кишені і раптом відчув, що в око щось потрапило, але вже пройшло. – злукавив Андрій.

– Пішли до клубу, побалакаємо, є справа до тебе. – Павло не любив ходити околяса, а завжди зразу казав, що йому потрібно, за це його любили підлеглі та начальство.

– Пішли – погодився Яцура.

Вони підійшли до дверей де бовваніли міцні охоронці, минаючи чергу з тих хто хотів потрапити до клубу. Андрій про себе охрестив їх Болік і Льолік, бо вони були однакові, наче з одного яйця. Але не встигли Павло та Андрій увійти, як охорона їм перегородила дорогу.

– Хлопці ви чого? – Здивувався Андрій.

– Бачите, де закінчується черга, ХЛОПЦІ-І-І? – Один з охоронців протяжно мовив останнє слово і кивнув на людей, які чекали біля дверей клубу. – І між іншим, там є гарні дівчата.

– І що це значить? – недобре примружився Андрій.

– А те і значить, що сьогодні середа, і дівчатам вхід безкоштовний, тому вибачте хлопці, вам доведеться стати у чергу, оскільки пріоритет сьогодні віддається слабкій статі.

Але тут втрутився Павло, невловимим рухом він видобув з кишені службове посвідчення і помістив його в розгорнутому вигляді на рівень очей одного з охоронців:

– Хлопці ми в службових справах, тому не треба нам перешкоджати. Ми просто тихо зайдемо, тихо поспілкуємося між собою і тихо підемо.

– Добре, але я повинен доповісти про це господарю клубу. – сказав один з охоронців.

– Робіть свою справу – це мовив вже Павло – ми все розуміємо, ви на роботі. – І Андрій з Павлом зайшли у клуб. Один з охоронців відлучився у VIP - залу попередити господаря, що серед гостей клубу є поліцейські. Загалом все було, як зазвичай, нічого нового.

Тим часом підійшла й Полінчина черга, саме її так безцеремонно роздивлявся Яцура. Саме вона йому сподобалася, але з того ракурсу, з якого він дивився, чоловік не міг впізнати її.