3

Поліна відкрила двері квартири ключем.

– Катю, я вдома! – крикнула дівчина в коридорі, знімаючи туфлі і взуваючи капці. Зелені з візерунком по носку, капці були дуже старими, але зручними і тому подобалися Поліні.

– Як зміна, як колеги, все добре? – спитала Катя.

– Так усе добре, зараз їсти і спати, спати, спати. – відповіла Полінка і позіхнула.

– Ох, ти ж моя подружко, змарніла як, за цю добу. Точно нічого не трапилося? – Катя як завжди переймалася усім.

– Ні Катю , все добре, просто втомилася дуже, дві незаплановані, термінові операції. Привезли з вулиці Одеської одного «шумахера», хірург по частинах збирав, жити буде, а друга операція вже під ранок - побутове поранення, дружина чоловіку в спину ножа загородила по саму ручку, теж прооперували. – відповіла Поліна і відчула, що очі самі вже заплющуються. Вона попленталася і ванну кімнату і пустила воду, роздумуючи прийняти ванну чи стати під душ. Вирішила стати під душ, тому що засне в воді, якщо ляже у ванну.

Вийшовши з душа, Поліна попрямувала, до кухні. Механічно жуючи їжу, вона не відчувала смаку, а все думала про інцидент у кафе. Що вона зробила не так, чому чоловік, який їй сподобався так повівся? Обдумавши все, Поліна вирішила, що подумає після того як виспиться, бо й думки з недосипу,якісь кострубаті виходять.

– Добраніч, Катю! – Поліна відкинула ковдру з постелі.

– Добраніч, Полінко! – відповіла Катя.

Прокинувшись Поліна подивилася на годинник. Була сьома година вечора. Катя збиралася на зміну і вечеряла, сидячи на кухні.

Дівчата жили разом з тих пір як вчилися у медичному. Знову винаймали квартиру разом і щиро дружили. Мабуть вони були подругами, ще тому що були й з одного села. Поки що і в Каті в особистому житті теж була прогалина. Хлопців не цікавили розумниці і красуні, якщо у них не було багатих татусів, або гарних статків. Так дівчата і жили разом, знімаючи квартиру і підтримуючи одна одну, бо сподівалися тільки на власні сили.

Поліна зайшла у ванну кімнату і сполоснула лице під краном, потім стала під душ, під тугі струмені води і згадала вранішній інцидент з привабливим чоловіком. Трішки поміркувавши на цю тему, дівчина вирішила, що вона тут ніяким боком до його настрою, вона взагалі бачила чоловіка перший раз і скоріше за все у нього якісь особисті проблеми.

Після душу Поліна наклала вечірній макіяж на обличчя, а волосся залишила вільно спадати на плечі, одягла яскраво червону сукню, що надавала їй привабливості, чорні панчохи та червоні туфлі на шпильці, зверху ж накинула пальто, бо була рання весна і прохолодні вечори і поспішила до клубу. Треба було провітрити голову від усього. Поліна дуже любила танцювати. Була на диво пластичною, і відчувала музику на рівні інстинктів. І якщо більшість дівчат ходило до клубу, щоб поспілкуватися, а може і познайомитися з хлопцями, то Поліна ходила туди заради самої музики, заради самих танців. Коли танцювала, вона не помічала навкруги нічого, вона жила в танці і слухала тільки музику.

Вже збираючись виходити, дівчина взяла мобільник і хотіла взяти ключі там, де й завжди. Відкрила шухляду і не знайшла їх на тому місці. «Невже я їх загубила» подумала Поліна, але ще не вірячи цій думці перевернула свою сумку догори дригом над диваном і витрясла з неї все, але ключів там не було. Дівчина чітко пам’ятала, що вранці відкрила двері своїм ключем. А ось куди поклала не пам’ятала. Відновивши в своїй голові події ранку дівчина все ж згадала, що так і пішла у ванну з ними. Тому відкривши дверцята шафки у ванній кімнаті, Поліна з полегшенням видихнула: ключі лежали там і чекали на господиню.

– Полінко коли повернешся? – поцікавилася Катя.

– Не знаю. Не переймайся, Катю, ти мені не мама, я ж не маленька, якось дам собі раду.

– Не маленька-то, не маленька, але мало як буває, буркотіла стиха подружка.

– Спокійної зміни, Катрусю, нічого зі мною не станеться. – І Поліна випурхнула за двері. Повернувся ключ в замку і процокотіли дрібним стукотом шпильки Полінчиних туфель.