14

Кіра і Христина зайшли до школи, піднялися на другий поверх і увійшли в клас, привітавшись з учителькою Дані та Дениса.

— Добрий день, Вікторіє Олександрівно. Я рідна тітка Данила і Дениса Черненків, Кіра. Що вони вже встигли наробити?

— Ваші племінники зірвали урок, почавши бійку з іншими хлопчиками — Криниченком Борисом та Левченком Артуром.

— А ви з’ясували, чому вони побилися? — втрутилася Христина.

— Ви теж родичка хлопців?

— Ні, я подруга Кіри, прийшла підтримати її.

Христина подивиласяна вчительку з помітним скепсисом — їй здалося, що Вікторія Олександрівна не надто розбиралася в ситуації.

— Зрозуміло… — вчителька відвела очі. — Зараз підійдуть Зоя Миколаївна, мама Артура, та Марія Сергіївна з Антоном Івановичем, батьки Бориса.

Двері відчинилися, до класу зайшли четверо хлопців. У Дані під оком синяк, у Дениса — теж, Артур і Борис з червоними шишками на лобах. Усі похнюплені.

Слідом з’явилися дві жінки й чоловік. Хлопці стали біля своїх батьків, Даня і Денис підійшли до Кіри та Христини.

— Отже, ваші діти побилися. Почали бійку Данило і Денис, — почала Вікторія Олександрівна.

— Давайте для початку вислухаємо версію дітей, — запропонувала Христина.

— Це не ми з Данею почали, — швидко сказав Денис. — Боря перший ударив, а Артур кинувся його захищати.
— Ми тільки відбивалися!

Кіра глянула на всіх суворо:

— Це правда?

Артур знітився, але кивнув:

— Так. Даня сказав, що Боря дурень. Той його вдарив, і все почалося.

— Виходить, винні всі четверо, — зітхнула мама Артура.

Діти, нехотя, вибачилися один перед одним, і на тому розійшлися.

Кіра, Христина та хлопці вийшли зі школи. По дорозі вона коротко пояснила племінникам, що обзиватися не можна, навіть у жарт. Біля роздоріжжя попрощалася з Христиною й повела дітей додому.
На сходах під дверима їх уже чекав Тимофій — з букетом квітів у руках.