13

Ярослава зайшла на кухню й застала батьків і Максима з такими суворими обличчями, що відчула себе школяркою, яку спіймали на нічних прогулянках і тепер будуть допитувати та лаяти.

— Ми чекаємо пояснень, де ти була, — холодно сказала Олена Євгенівна.

— Дійсно, — підтримав її Любомир Олександрович. — Де ти пропадала всю ніч і чому повернулася під ранок у такому вигляді?

— Гуляла з друзями, — кинула Ярослава, намагаючись говорити спокійно. — Потім трапилася бійка… довго приходили до тями. А потім я вже пішла додому.

— Ти залишила дітей самих! — підняла голос мати. — Добре, що Кіравчасно повернулася з університету. Ти — мама двох синів, і це твоя відповідальність!

— Та нічого ж із ними не сталося, — відмахнулася Ярослава. — Я знала, що ви доглянете.

Максим перевів погляд на батьків.
— І часто вона так робить?

— На жаль, часто, — тяжко зітхнув батько. — І ми не знаємо, як на це вплинути.

Максим на мить замовк, а потім його слова прозвучали, як вирок:
— Ти погана мама. І, боюся, була б такою ж дружиною. Я хотів одружитися з тобою, виховувати твоїх синів разом, завести спільну дитину… Але тепер розумію: мені довелося б няньчитися з твоїми дітьми самому, і ще з нашою. Я так не можу. Ми більше не будемо зустрічатися. Бувай.

Він рішуче підвівся й пішов до дверей.
— Максиме, стій! Не кидай мене! — розпачливо крикнула Ярослава, але він навіть не обернувся.

Сльози покотилися по її щоках.

— Іди спати, — тихо сказав батько. — Потім поговоримо.

Вона пішла до своєї кімнати, довго плакала, але зрештою заснула.

Дітей тим часом годували й доглядали Олена Євгенівна, Любомир Олександрович і Кіра. Сьогодні була субота, тож усі мали вихідний. Ярослава спала до обіду, а потім батьки серйозно поговорили з нею про виховання синів. Вони підтримали доньку в її горі через розрив з Максимом, хоча розуміли: винна вона сама.

Минув місяць — і Ярослава офіційно розлучилася з Віктором. А вже через три дні вирушила на заробітки до Чехії. Діти залишилися з Оленою Євгенівною та Любомиром Олександровичем.