12

Ранок почався для Ярослави невдало. Вона тихо відчинила двері квартири, сподіваючись, що всі ще сплять і їй вдасться непомітно проскочити до своєї кімнати.

Виглядала вона, м’яко кажучи, жахливо: розтріпане волосся, помада розмазана по щоках, сукня зсунута набік, каблук на одному з туфель відламаний. Трималася на ногах ледь-ледь, але не відпускала з руки свою чорну сумочку. На обличчі — свіжі синці.

Зі спальні вийшли Олена Євгенівна та Любомир Олександрович. Обоє подивилися на доньку уважно й тривожно. Першим заговорив батько:

— Де ти була?

— З Максимом гуляла, — тихо відповіла вона.

— Не бреши, — голос батька залишався стриманим, але холодним.— Він весь цей час був вдома. І йому, до речі, теж цікаво, де ти була.

Ярослава стиснула губи, але відповісти не встигла — у коридор вийшла Кіра, протираючи сонні очі.

— Що з Ярославою сталося?

— Кіро, іди спати, — коротко кинув батько. — У нас із твоєю сестрою буде серйозна розмова.

Сестра нерішуче кивнула й повернулася до своєї кімнати.

Тиша тривала недовго. Двері відчинилися, і на порозі з’явився Максим — видно, Ярослава забула їх замкнути.

— Я теж хочу з тобою поговорити, — сказав він, дивлячись прямо на неї.
З сусідньої кімнати визирнули двоє хлопчаків.

— Хто ця відьма? — щиро здивувався Данило.

— Це не відьма, це наша мама, — серйозно відповів Денис.

Олена Євгенівна підійшла до дітей, взяла їх за руки:

— Ходімо, ще поспіть, ви рано прокинулися.

Після того, як вони зникли в кімнаті, мати озирнулася до решти:

— Хай Ярослава спершу піде у ванну й приведе себе до ладу. Я принесу їй халат, коли діти заснуть. А ви, шановні чоловіки, — на кухню.

Чоловіки мовчки виконали наказ.

Ярослава, залишившись наодинці, зайшла до ванної й на мить застигла перед дзеркалом. Побачене її навіть трохи налякало. Вона відчистилаобличчя від косметики, розчесала волосся, переодяглася в халат, який принесла мама. Стало краще, але синці все одно кидалися в очі.

Вона тягнула час, як могла, але розуміла: вічно ховатися тут не вийде. Попереду розмова, якої їй зовсім не хотілося. Особливо страшно було почути, що скаже Максим.

Єдине, чого вона хотіла зараз — це лягти й забути ніч, наче її не було. Але перше бажання можна було виконати лише після розмови, а друге… було просто неможливим.