11

Кіра бігла до місця, де мав бути Святослав із Тимофієм, коли раптом почула, що хтось її гукає. Вона одразу впізнала голос і різко озирнулася.

Перед нею стояв її двоюрідний брат Андрій — високий, худорлявий, з темним волоссям і карими очима.

— Кіро, що ти тут робиш? І куди так поспішаєш? — з подивом запитав він.

Дівчина швидко, уривчасто пояснила, що сталося.

— Зараз я подзвоню друзям, — Андрій уже діставав телефон. — Разом визволимо твого кавалера.

Через двадцять хвилин Кіра, Андрій та ще троє хлопців підійшли до покинутого місця. Там вони побачилизв’язаного Тимофія і Святослава, який стояв поруч, наче охороняючи його. Усе сталося швидко: хлопці скрутили Святослава, а Кіра кинулася розв’язувати Тимофія.

Вона обняла його так міцно, ніби боялася, що він зникне. Він відповів на обійми.

— Святослав тобі щось зробив? — стривожено спитала вона.

— Не хвилюйся, все добре, — тихо відповів він.

Кіру й Тимофія відвезли назад до університету. Святослава, міцно зв’язаного, запхнули в багажник.

— Сестричко, йди на пари, — сказав Андрій. — А ми трохи поговоримо з цим Святославом.

— А він не постраждає? — Кіра глянула йому в очі.

— Обіцяю, ніхто його бити не буде, — серйозно відповів брат.

Святослава пересадили в іншу машину. За кермо сів Андрій, решта — його друзі.

— Той хлопець, що мене зв’язав, був твоїм божевільним залицяльником? — здивовано перепитав Тимофій. — А інші хто?

— Андрій — мій двоюрідний брат. Решту його друзів бачу вперше. Коли я випадково зустріла Андрія й розповіла йому все, він одразу їм подзвонив.

— Зрозуміло… — Тимофій усміхнувся. — Потроху знайомлюся з твоєю родиною.

Кіра теж усміхнулася. Вони взялися за руки й разом увійшли в університет.

Після пар Кіра повернулася додому — і ледь не зойкнула. По квартирі носилися діти, на підлозі була розлита вода, одяг валявся скрізь.

— Даня! Ден! — вигукнула вона. — Знову ви влаштували безлад?!

З ванної вибігли два винуватих, але розвеселених хлопчики.

— Ми гралися у розбійників, — посміхаючись, пояснив Даня.

— Розбійники… Швидко прибрали тут! — суворо сказала Кіра. — Де ваша мама?

— Вона наказала нам тихо сидіти вдома й чекати, поки прийдеш ти, бабуся чи дідусь, — відповів Денис.

Кіра змусила їх навести лад, потім дала вечерю.

— Мама казала, куди йде? І коли повернеться?

— Ні, — знизав плечима Даня. — Лише сказала, що буде за пів години.
Минуло більше години, але Ярослава так і не з’явилася. Коли з роботи повернулися батьки Кіри, вона одразу розповіла, що діти знову були самі. Найдивніше — вдома виявився Максим, але він запевнив, що сьогодні Ярославу не бачив. Їй телефонували, але мобільний був вимкнений.

Кіра зробила домашнє завдання, батьки допомогли хлопчикам виконати їхнє, потім усіх відправили спати. А Ярослава не повернулася й вночі. Це непокоїло всіх — навіть Максима.