8

У квартирі Кіра застала справжній безлад: взуття розкидане по всьому передпокою, куртки валяються на підлозі, а поміж ними — розкиданий одяг.

— Даниле! Денисе! Йдіть сюди негайно! — вигукнула вона.

Хлопчики вибігли з кімнати, де жили разом із мамою.

— Що це за гармидер?! Негайно прибирайте!

— Тітонько Кіро, не кричи, ми просто гралися, — усміхнувся Даня.

— У бандита і поліцейського, — додав Денис.

— Прибирайте негайно! — суворо сказала вона. — І де ваша мама?

— У кімнаті...

«Знову Ярослава не дивиться за своїми синами», — подумалаКіра з досадою.

Вона постукала в двері, й за мить перед нею з’явилася Ярослава.

— Ти бачила, що коїться в квартирі?! — обурено запитала Кіра.

— Я говорила з колегою, обговорювали робочі питання, — зітхнула Ярослава.

— Які ще робочі питання? Твоя зміна закінчується о тринадцятій! Ти фасувальниця у магазині!

— Я домовлялася про зміну з Ірою. Потім заговорилися, не помітила, як пролетів час...

— Ти ж знаєш, які твої хлопці бешкетники. Ти мусиш стежити за ними, особливо коли вдома більше нікого немає!

— Я іноді зайнята своїми справами...

У цей момент до квартири зайшли Любомир Олександрович і Олена Євгенівна.

— Що тут відбувається?! — вигукнула мати.

— Я тільки прийшла, а діти Ярослави влаштували хаос! А вона тим часом балакає по телефону! — поскаржилася Кіра, поставивши руки в боки.

— Данило, Денисе, негайно прибирайте! — гримнув Любомир Олександрович.

Хлопчики хутко кинулися прибирати. За пів години в квартирі знову був лад. Після цього батьки мали серйозну розмову з Ярославою про виховання дітей.

Наступного ранку Кіра прийшла до університету. Біля входу її чекав хлопець із великим букетом різнокольорових хризантем.

— Це тобі, Кіро. Прекрасні квіти — для прекрасної дівчини.

Дівчина впізнала його — Тимофій, той самий, якого вона бачила вчора ввечері.

— Звідки ти знав, що я тут навчаюся?

— Розпитав сусідів. Вони розповіли мені дещо про тебе. Ти — Кіра Любомирівна Стеценко, третій курс, факультет журналістики, двадцять років... А те, що ти красива — я і сам бачу.

— Якось нечесно... Ти стільки знаєш про мене, а я — лише твоє ім’я.

— То, може, зустрінемося ввечері? Дізнаєшся про мене ще більше. Можливо, навіть більше, ніж я про тебе.

Кіра усміхнулась:

— Добре. Чекай біля під’їзду.

Вона зайшла до корпусу.Тимофій рушив слідом.

Цього короткого діалогу не пройшов повз Святослав. Він усе бачив. Зітхнув, опустив погляд і зайшов у будівлю, коли обох вже не було видно.

— Святе, що сталося? — підбігла до нього сестра Ольга.

— У Кіри з’явився залицяльник, — пробурмотів він.

— То борись за неї! Інакше вона буде з тим хлопцем.

— Я їй пообіцяв, що не підходитиму більше.

— Ну то чекай, поки вона заміж вийде, дітей народить, онуків...

Ольга розвернулася й пішла до аудиторії. Святослав залишився стояти, задумавшись над її словами. Але невдовзі пролунав дзвінок — і він теж рушив на пару.