3

Кіра зайшла додому — з коридору доносився аромат свіжої їжі. Дівчина зупинилась і подумала:

«Мама й тато на роботі. У дітей продовжений день у школі. А от Яся працює з сьомої ранку до першої — отже, це вона вдома».

З цією впевненістю Кіра прямувала на кухню — але завмерла на порозі й скрикнула. За плитою стояв… Святослав. Спокійно перевертав млинці на пательні, навіть не здригнувся.

— Святославе?! Як ти потрапив у квартиру?!

- Твоя сестра загубила ключі. Я знайшов… і вирішив зробити приємне коханій дівчині, — усміхнувся він, навіть не озирнувшись.

-Ти мав їх віддати Ярославі! — Кіра виділяла кожне слово. — Негайно забирайся звідси.

— Чому я тобі не подобаюся?

— Тому що ти не чуєш мене! Я вже не раз казала: не хочу з тобою бути! Але ти знову й знову нав’язуєшся! Це вже друге вторгнення в моє життя — і вдруге незаконне! Та ти не закоханий, Святославе. Ти просто… хворий.

— І ця хвороба має ім’я — Кіра, — промовив він з посмішкою.

Святослав вимкнув плиту, взяв тарілку з млинцями 🥞 і підійшов ближче, нахиляючись до неї… Але не встиг. Кіра дала йому ляпаса.

Святослав завмер, потім опустив голову:

— Я більше не прийду. Тільки не пошкодуй, що втратила такого чудового хлопця, як я.

— Не хвилюйся. Я навітьсекунди не пошкодую, — спокійно відповіла Кіра.

Він поклав ключі на стіл, мовчки пішов до дверей, відчинив — і просто зіткнувся поглядом із Ярославою й її синами. Не сказавши ні слова, вийшов.

Щойно двері зачинилися, Ярослава кинулася до сестри:

— Що він тут робив?! Як потрапив у дім?

Кіра глибоко зітхнула й коротко розповіла все: від того моменту, як зайшла до кухні, і до його виходу з квартири.

— Я буду уважніше слідкувати за ключами, — пробурмотіла Ярослава й пішла до хлопців.

Денис і Данило вже сиділи за столом. Разом із мамою вони з апетитом доїдали млинці 🥞, приготовані ще недавно небажаним гостем. А от Кіра навіть не доторкнулась. Апетиту не було.
Вона повернулася до себе в кімнату. Попереду — похід у кіно, і залишалося ще півтори години. Саме час підібрати вбрання.