1

 Кіра мчала додому, сердита й мокра. Увесь її одяг був у плямах — якась машина обдала її водою просто на переході. Неприємно до сліз.

Вона щойно зайшла в квартиру, як на неї хлюпнула вода з водяних пістолетів.

— Ах ви, бешкетники! Негайно вибачтеся перед тіткою! — вигукнула Кіра.

Але її племінники тільки розсміялися й побігли до кімнати, залишивши калюжі на підлозі.

Її старша сестра Ярослава вже три місяці живе в батьківській квартирі разом зі своїми шестирічними близнюками — Денисом і Данилом. Після розлучення вона тимчасово переїхала до рідного дому, поки шукає роботу й підробітки. Навчається на другому курсі факультету журналістики й мріє про окреме житло. Але батьки проти. Вони вважають, що Кіра переїде лише після завершення університету. А поки — всі п’ятеро тулаться у трикімнатній квартирі родини Стеценків.

Кіра рішуче зачинила двері у свою кімнату й замкнулася на ключ. Пройшла кілька кроків — і отетеріла: через кватирку всередину заліз… Святослав.

— Святославе?! Що ти тут робиш?

— Приніс тобі квіти, — розгублено сказав він, тримаючи букет тюльпанів. Очі — як у кота зі «Шрека».
Забирайся звідси негайно!

— Я ж просто хотів тебе потішити...

— Іди! І щоб більше ніколи не лазив у моє вікно!

Святослав не встиг відповісти, як у двері постукали батьки й сестра. Діти вже знову стрілялися водяними пістолетами. Святослава буквально виставили за поріг.

Кіра знову замкнулася. Зашторила вікно, зачинила кватирку, переодяглася у сухе. Букет стояв у вазі. Вона дивилася на нього з дивним відчуттям: з одного боку — приємно, а з іншого — абсурдно. Ще один мінус життяна першому поверсі: у вікно може залізти будь-хто. Чому батьки досі не поставили ґрати?
І коли ж її життя нарешті стане спокійним?