ЕПІЛОГ. Коли світанок доторкається до майбутнього.

Світ прокидався повільно — ніби боявся повірити, що Темрява справді відступила.

Перші тремтливі промені сонця ковзали по даху кампусу, торкалися зранених стін, ще

зберігали сліди битви, і лагідно розмивали останні тіні, у яких недавно дихав Наергос.

Вартові стояли на узвишші пагорба, з якого відкривався весь кампус — тепер тихий,

умиротворений, але змінений назавжди.

Iris відчувала, як її серце б’ється рівно й спокійно — вперше за дуже довгий час. У її

руках більше не мерехтіли спалахи хаотичної магії; тепер вона була ясною, як потік

чистої води.

Terra стояла поруч, тримаючи в руках уламок кристала — той, що став ціною перемоги.

Земля під її ногами легенько тремтіла, ніби вітаючи її повернення.

Celine підняла погляд у небо. Хмари повільно розходилися, відкриваючи безмежну

блакить.

— Слухаєте? — прошепотіла вона. — Небо знову дихає.Hazel стискала в долоні червоний амулет, який ледве не забрав її життя. Вогонь у ній

став дорослішим, спокійнішим. І тепер вона вже знала: сила не у полум’ї, а в тому, кого

вона хоче захищати.

Wren стояла трохи віддалік — спокійна, задумлива. Її волосся мерехтіло у світлі так,

ніби в ньому досі ховались іскри блискавок.

— Наергос пішов, — промовила вона тихо. — Але не назавжди. Колись темрява

завжди намагається повернутись.

— І ми будемо готові, — сказала Iris.

Позаду них ішла Олена Верес — бабуся, Хранителька, жінка, завдяки якій вони

дізналися правду про власну природу. Вона підняла старовинний жезл, оглянула

п’ятірку і вперше за довгі роки посміхнулася по-справжньому.

— Ваш рід захистив світ. Але пам’ятайте: магія — це не лише битви. Це життя. Це

вибір. Це шлях, який ви продовжите не для слави, а для майбутнього.

Дівчата переглянулися — стомлені, але щасливі.

Унизу, біля кампусу, з’являлися перші студенти, викладачі, звичайні люди, які навіть не

підозрювали, як близько були до загибелі. Їхній сміх, їхні голоси, легке ранкове

поспіхання — це була найкраща винагорода.

Світ жив.

Все було не дарма.

Iris зробила крок вперед, відчуваючи, як по її спині пробіг холодок нового передчуття.

— Дівчата… Думаю, це тільки початок.

Hazel розсміялася.

— Та ну, дай хоч кави випити перед новою катастрофою.

Celine легенько штовхнула її плечем.

— Новою пригодою, а не катастрофою.

Terra погладила долонею землю.

— Я готова до будь-якого шляху.

Wren хитнула головою.

— Усі ми готові. Бо ми — Вартові.

П’ять стихій.

П’ять сердець.

Один зв’язок.

І коли вони рушили вниз до кампусу, сонце піднялося над світом трохи вище, ніж учора — так, ніби знало: тепер світ у надійних руках