Розділ 4. Повернення у світ після Темряви

Темрява не зникла одразу.

Вона трималася, мов тінь після грози, яка ще не вирішила, чи варто їй залишити слід

на землі.

Ритуал жертви кристала був схожий на полум’яний вибух блискавки — швидкий,

яскравий і нестерпно болючий.

Wren впала першою, але її очі залишались відкритими — наповненими білим світлом,

яке розбило уламки порталу.

І тепер, коли все завершилося, дівчата стояли на краю того місця, де ще кілька годин

тому вирувала порожнеча.

Світ ніби затамував подих.

Повітря повільно поверталося в норму.

Вітер знову став вітром, а не різаними шматками магії.

Земля перестала тріщати під ногами.

Навіть вода в озері неподалік упокоїлась.

Але всередині п’яти подруг ніщо не стало нормальним.

Wren прокидається

Пальці ворухнулись першими.

Потім — повіки.

Wren розплющила очі й побачила не темряву, не портал, не блискавку — а

схвильовані обличчя тих, заради кого вона зробила вибір.

— Wren… — Iris заплакала так голосно, що навіть Celine здригнулася. — Ти нас чуєш?

Wren спробувала підвестися, але Terra одразу обійняла її за плечі, не дозволяючи різко

рухатися.

— Я чую, — прошепотіла вона. Голос був хрипким, слабким… але живим.

— Я чую вас усіх.Hazel схилилася до неї ближче, так, що її амулет торкнувся плеча Wren.

— Скажи… блискавка… вона…

Wren повільно зняла свій амулет.

Він був холодним.

Безсилим.

Мов мертве серце.

— Її більше нема, — сказала вона. — Але я ще тут.

Iris притулилася лобом до її руки.

Celine обійняла її з іншого боку, наче захищала від усього світу.

Hazel ковтала сльози, але не давала їм упасти.

Terra тримала долоню на спині Wren, заземлюючи, як могла лише вона.

Їхня п’ятірка знову стала колом.

Без блискавки, але все ще нерозривним.

Що лишило Темрява

— Це кінець? — тихо запитала Celine, коли вони всі сиділи біля озера, вдивляючись у

його темну поверхню.

Олена підійшла до них із тінню усмішки.

— Ні. Але це — перемога.

— Портал закритий? — Iris нахилилася вперед.

— Так, — кивнула бабуся. — Не повністю знищений, але запечатаний на довгі роки.

Наергос тепер не прорветься так легко.

— Але він живий… — сказала Terra, дивлячись на свої долоні.

— Так, — Олена підтвердила. — Він поранений, ослаблений, розлючений… але живий.

Hazel запалила між пальцями маленький вогник — стабільний, рівний, без тріщин.

— То це лише перший раунд? — спитала вона з викликом у голосі.

— Так, — сказала Олена. — І ви виграли його.Світ повертається… але інакший

Дівчата вирушили назад у місто вранці.

Сонце підіймалося над дахами, розфарбовуючи їх золотом. Здавалося, що все, як і

завжди: люди поспішали на роботу, студенти тягнули каву, перехожі сміялися.

Але кожна з ВІДЬМА відчувала:

світ змінився.

Як змінюється поле після грози — воно ще зелене, але в ньому лишаються блискавкові

шрами.

— Думаєш, ми зможемо жити, як раніше? — спитала Iris.

Wren зупинилася.

Вона більше не відчувала блискавку в крові.

Не відчувала гул напруги між пальцями.

Але відчувала щось інше — силу в собі, не магічну, а людську.

— Ні, — сказала вона. — Але, можливо… ми навчимося жити краще.

Terra поклала руку на її плече.

— Ми все зробимо разом. Бо ми — ВІДЬМА.

Чотири інші амулети сяйнули у відповідь.

П’ятий — мовчав.

Та їхнє коло не розірвалося.

Навіть без блискавки вони лишалися п’ятьма.

П’ятіркою, що змінила долю двох світів.