Розділ 3. Жертва кристала

Після падіння порталу світ ніби став тоншим — ламким, як лід під ногами. Дівчата відчували: межа між їхнім світом і Стародавнім тріщить так глибоко, що її може прорвати будь-яка помилка.І саме тому вони зібралися в будинку бабусі Олени — тепер уже не просто хранительки

роду, а єдиної, хто знав, як зупинити невидимий обвал.

Олена сиділа біля круглого столу, на якому лежали п’ять амулетів — кожен світився

власним відтінком:

води, землі, повітря, вогню… і блискавки.

Кристали тремтіли, немов від болю.

— Вони виснажені, — промовила бабуся, торкнувшись краєм пальців амулета Iris. —

Портал забрав частину їхньої життєвої сили. Якщо ми не повернемо баланс… стихії

почнуть гаснути одна за одною.

Hazel здригнулася, бо відчувала, як її власний амулет пульсує слабше, ніж учора.

— Що нам робити? — запитала Terra, хоча відповідь уже боялася почути.

Олена підвела погляд. В її очах була правда — важка, чесна і смертельна.

— Кристал, з якого були створені ваші амулети… має принести жертву.

Фрагмент його серцевини потрібно розколоти, щоб запечатати розрив між світами.

— Розколоти? — перепитала Celine. — Але ж… це знищить його!

— Так. І разом із ним зникне частина сили одного з вас.

Дівчата завмерли.

Це був удар, якого не очікувала жодна.

— Чому однієї? — тихо запитала Iris.

Олена зморгнула повільно — боляче.

— Тому що серцевина кристала досі пов’язана з однією стихією сильніше, ніж з іншими.

Колись… Колись саме ця стихія стала ключем, який дозволив стародавнім хранителям

запечатати портал.

— Якою стихією? — Wren нахилилася вперед.

Бабуся зітхнула.

— Блискавкою.

Усі погляди однаково різко повернулися до Wren.

Вона стояла, не рухаючись. Її амулет тремтів у повітрі, ніби сам відчув приречення.

— То ти хочеш сказати… — голос Hazel зірвався. — …що повинна постраждати саме

вона?!— Це несправедливо! — вигукнула Terra.

— Це необхідно, — твердо сказала Олена. — Блискавка — це стихія, яка відкриває та

замикає двері між світами. Якщо не принести жертву… портал відкриється остаточно. І

тоді страждатимуть мільйони.

Wren стояла мов камінь.

Її ноги трохи тремтіли, але очі — стали холодними, ясними.

— То яка саме «частина сили» зникне?

— Твоя здатність керувати блискавкою, — відповіла Олена. — Розум залишиться, але

блискавка… вона погасне назавжди.

Тиша впала важка, як попіл.

Celine притулила долоню до рота.

Iris почала плакати беззвучно, ковтаючи сльози.

Hazel мала вигляд того, хто готовий підпалити весь світ, тільки не дозволити цього.

Terra схопила Wren за руку — міцно, по-сестринськи.

— Ні, — Terra прошепотіла. — Ми знайдемо інший шлях. Ми всі разом. Без жертв.

Wren повільно поклала свою долоню поверх її руки.

— Земле… ти завжди віриш у те, що все можна врятувати. Але іноді світ… хоче крові.

— Але це не повинна бути ТВОЯ! — сказала Hazel так голосно, що посуд на столі

задзвенів.

Wren усміхнулася. Слабо.

Наче вперше за довгий час.

— Якщо комусь і треба віддати частину сили — то мені. Я — ключ. І саме ключ іноді

мусить зламатися, щоб замкнути двері.

— Ти не розумієш! — Iris схлипнула. — Якщо ти втратиш блискавку… ти втратиш

частину себе!

Wren підійшла до столу. Взяла свій амулет.

Стиснула між долонями.

Блискавка вдарила по кімнаті — сліпуча, тиха.

— Можливо.

Але якщо не зробити цього… ми всі втратимо набагато більше. Олена поставила на стіл старовинний ритуальний ніж і обриси древнього кола.

— Жертва повинна бути принесена сьогодні вночі, — сказала вона. — Інакше Наергос перехопить портал першим.Дівчата мовчки дивилися на Wren. І кожна знала: вона вже зробила свій вибір.