Розділ 2. Падіння порталу

Ніч над кампусом стала важкою, ніби небо втратило здатність дихати. У повітрі

відчувалося щось невидиме, небезпечне — зміщення, яке відчували всі п’ять дівчат,

хоч кожна й по-своєму.

Hazel чула тривожне потріскування вогню десь усередині грудей.

Iris відчувала, як у венах тече вода швидше, ніж мала б.

Celine ловила короткі пориви вітру, яких не повинно бути.

Terra чула, як земля тихо гуде під підлогою, попереджаючи.

Wren відчувала лише блискавку — тонку нитку електрики, що тягнулася кудись за межі

світу.

Усі п’ятеро стояли біля старої арки між двома факультетськими будівлями — місця, про

яке бабуся Олена говорила з надто великою обережністю.

Саме тут тріщини між світами колись були найтоншими.

Саме тут страждав портал, який закрили попередні хранителі.

— Він… розкривається, — прошепотіла Iris і зробила крок уперед.

Арка світилася зсередини м’яким, хворобливим світлом. Плавилося повітря — ніби

простір сам у собі згинався.

— Це неможливо, — Celine стискала амулет, що висів на її шиї. — Він мав бути

запечатаний назавжди.

— Нічого не буває навіки, — відповіла Terra. — Особливо коли щось хоче повернутися.

Hazel відчула, як щось всередині порталу… ворушиться. Наче величезне тіло, яке

нарешті прокидається після довгого сну.

— Wren, — промовила вона. — Що ти бачиш?

Бо саме Wren володіла силою блискавки й розуму — а разом із ними й умінням бачити

те, що інші пропускають.

Дівчина підійшла ближче, що було б безумством для будь-кого іншого. Вона поклала

руку на камінь арки.

І в цю мить світ навколо неї зник.

Вона побачила темну прірву. Шари світів, що розходяться. Жили магії, які тріскають, як

тонке скло. І — тінь. Величезну, голодну тінь, яка тягне свої щупальця до порталу.Вона бачила ім’я, шепіт якого змушував м’язи стискатися:

Наергос.

Wren відсмикнула руку так різко, що майже впала.

— Він тягне портал на себе… він рве тонку тканину реальності! — закричала вона.

— Хто? — вирвалося в Hazel.

Wren мовила одне слово:

— Наергос.

Після цього арка затремтіла.

Засвітилася сліпучим білим.

Набрала повітря, немов живе створіння.

І… впала.

Простір всередині нею чорним буревієм вирвався назовні, як вибух. Дівчат відкинуло

назад, а земля під ними здригнулася.

На місці порталу тепер стояла діра — не просто фізична, а магічна, небезпечна.

Короткі хаотичні імпульси виривалися з неї назовні, змушуючи повітря палахкотіти

іскрами, а камінь під ногами — плавитися.

— Ми втратили бар’єр, — прошепотала Iris.

— Ні, — відповіла Terra, підіймаючись і стискаючи кулаки. — Бар’єр упав. Але ми — ні.

Hazel дивилася на чорну розірвану порожнечу, відчуваючи, як щось із її глибини

дивиться у відповідь.

Не просто дивиться.

Впізнає.

— Наергос знає наші імена, — промовила вона майже нечутно. — Знає нас усіх.

Wren опустила голову.

— Це було лише початком.