Розділ 4. Hazel — мішень для Темряви

Темрява рідко обирає навмання. Вона завжди шукає слабкі місця. Тріщини. Вогонь, що спалахує надто яскраво й може спалити сам себе. Це була Hazel. Після тренування під наглядом Олени дівчата розійшлися по своїх кімнатах, але заснути не міг ніхто. У домі стояла напруга — та сама, що жила у кристалах.Hazel сиділа на краю ліжка, тримаючи свій амулет у руках. Вогняна руна всередині

пульсувала ривками, як серце, що б’ється після бігу. І що більше вона намагалася

заспокоїтися, то сильнішим ставав жар.

Вона поклала амулет на стіл, але той не охолов. Навпаки — розжарювався.

Що з тобою не так? — прошепотіла вона.

Амулет запульсував у відповідь.

На кухні стояла тиша, лише годинник відмірював секунди. Hazel налила собі води й

торкнулася склянки.

Вона одразу нагрілася.

Скло лопнуло.

— Знову? — тихо видихнула Hazel.

У дверях стояла Wren.

— Ти гориш, — сказала вона.

Не докірливо — з тривогою.

Hazel знизала плечима, хоча плечі тремтіли.

— Я не можу… вимкнути це. Вогонь просто… росте.

— Це не ти ростеш, — сказала Wren. — Це хтось розпалює твою силу зовні.

Вогонь Hazel здригнувся, немов почув ці слова.

Тієї ночі Олена розбудила всіх.

— Встаньте. Негайно.

Дівчата вибігли в коридор, ще сонні й перелякані. Але те, що побачили, розбудило їх

остаточно.

По стіні, на рівні Hazel, тягнулася чорна тінь — довга, тонка, як подряпина. Вона

рухалась.

Живою.

Hazel заціпеніла. Вогонь у грудях піднявся так різко, що вона задихнулася.

— Не рухайся, — прошипіла Олена. — Це не просто темрява. Це пошук.

Тінь уперлася в підлогу, намагаючись торкнутися ноги Hazel.

І в ту ж мить її амулет розжарився до білого світла.Полум’я вирвалося з нього, як дикий звір. Але тінь не зникла — вона наче… смакувала

його.

— Чому він тягнеться саме до неї?! — вигукнула Terra.

Олена відповіла одразу:

— Бо вогонь створений розривати кордони. Саме через Hazel Наергос може відчинити

перший портал.

Тиша впала, як удар.

— Що? — прошепотіла Hazel.

Її голос ледь не зламався.

Олена подивилася їй прямо у вічі.

— Він обрав тебе. Твоє полум’я нестабільне. Воно найсильніше… і найнебезпечніше.

Якщо він отримає контроль над твоїм Вогнем — кордон між світами впаде.

Тінь знову смикнулася, ближче.

Hazel відчула, як сила в ній бурлить, як окріп.

Вона не могла дихати.

Не могла відступити.

Не могла втекти від власного полум’я.

— Я не хочу, щоб він мене обрав, — сказала вона. — Я не хочу бути зброєю.

— Тоді ми не дозволимо йому, — відповіла Wren і стала поруч з нею.

Одна за одною інші подруги стали колом, створивши бар’єр, хоч і не знали як.

Стихії тремтіли — вітрилами, хвилями, землею, світлом.

У центрі стояла Hazel, і її вогонь світився, як серце вулкана.

Тінь шипіла, як дим від холодного металу на жарині, але не могла ступити ближче.

— Він знайшов тебе, але ще не взяв, — сказала Олена.

— У нас є час. Мало… але є.

Hazel опустила голову, стискаючи розпечений кульон у кулаці.

— Я боюся, — прошепотіла вона.

Wren взяла її руку.

— А ми — поруч.

Тінь зникла так само тихо, як і прийшла. Але всі знали: це був не напад.Це був перший дотик. І тепер Темрява була певна — Hazel належить їй. Якщо дівчата не змінять це.