Розділ 6. Таємниця Wren

Ніч уже давно впала на Стародавній Світ, але Wren не могла заснути. Дівчата

відпочивали у круглій кімнаті з живого дерева, де гілки самі перепліталися в стіни, а

листя тихо дихало разом із ними. Та Wren сиділа на порозі, загортаючись у тонку

ковдру, й дивилася на далекі спалахи блискавок, що розривали горизонт.

Вона відчувала кожен розряд, ніби вони били прямо в її серце.

Ніби кликали її.

Але сьогодні — вперше — щось у цьому поклику звучало тривожно.

1. Сила, що не слухається

Wren поклала руку на свій кристал. Він був теплий, пульсував хвилями bíлого та

синього світла. Останнім часом він наче жив своїм життям.

Вибух блискавки освітив її обличчя — і в ту ж мить кристал спалахнув сам.

Без її волі.

Без думки.

Без наказу.

— Знову… — прошепотіла вона.

Всередині кристала з’явилася вузенька тріщина, якої раніше не було. Вона мерехтіла

так, ніби всередині хтось рухався.

Це лякало її більше за все.

Бо згідно зі словами Олени Верес…

тріщини в кристалах з’являються лише тоді, коли їхня сила виходить з-під

контролю.

Або коли сила приховує правду.

2. Таємний пергамент

Wren дістала зі свого рюкзака старий згорнутий аркуш — маленький пергамент, який

вона знайшла в ніч посвяти.

Але нікому не сказала.

На ньому був напис древньою мовою Вересів, яку вона ледь-ледь розуміла. Вона

вивчала артефакти й руни ще в школі, але цей текст…

цей текст не був для всіх.Він був для Хранителя Розуму.

Для неї.

Вона шепотом прочитала рядки:

“Той, хто носить блискавку, несе і привид пам’яті.”

“У ньому спочиватиме ключ до порталу — але і тінь того, хто прагнув

його зруйнувати.”

“Хранитель розуму — завжди двоє.

Один світлий.

Другий — ізломлений.”

Wren відчула, як її серце стискалося.

Світлий і зломлений.

Двоє в одному.

— Ні… я не хочу цього… — її голос ледве чувся.

Бо слова натякали на найстрашніше:

у ній може жити частина Наергоса — залишок його магії, його думок, його темної

сутності.

3. Чому вона мовчала

Wren прикусила губу, щоб не зірватися на плач.

Вона не могла розповісти дівчатам.

Не Terra, що довіряє інтуїції землі.

Не Celine, яка завжди відчуває зміну вітру в людях.

Не Hazel, чия емоція здатна вибухнути вогнем.

Не Mia, яка й так бореться зі своєю тінню.

Вона боялася одного:

що якщо її кристал трісне остаточно — прокинеться та “друга” частина. Темна.

Наергосова.

І її подруги не побачать уже Wren.

А когось… іншого.

4. Голос у темряві

Wren різко підвела голову.У глибині лісу щось прошепотіло.

Не звук — скоріше думка.

Чуже дихання в її свідомості.

Вже скоро… хранителько…

Вона застигла, не дихаючи.

Ти не сховаєшся від того, що носиш у собі.

Блискавка вдарила в землю всього за кілька метрів — але ніщо не згоріло.

Бо це був не природний розряд.

Це була відповідь.

— Ні, ні, ні! — вона впала на коліна. — Я не твоя! Я не належу Темряві!

Тріщина на кристалі розповзлася ще на міліметр…

5. Останній жах

Кроки.

Легкі, але впевнені.

Terra вийшла з кімнати, загорнувшись у плащ.

— Wren? Що сталося? Я відчула…

Wren різко закрила пергамент, сховала кристал за спину і примусила себе всміхнутися.

— Нічого. Просто… не можу заснути. Ти ж знаєш, як я люблю грози.

Terra вдивлялася в неї довго. Занадто довго.

Земля завжди казала їй правду.

— Якщо щось не так… ти скажеш нам, правда? — тихо промовила вона.

Wren кивнула.

І це був найбільший біль. Бо вона брехала.

— Авжеж.

Terra усміхнулася, обійняла її за плечі й повела назад до кімнати.

А Wren, йдучи слідом, відчувала, як у грудях ворушиться щось холодне.

Сила чи небезпека?

Подарунок чи прокляття?Вона не знала.

Але знала одне: її таємниця — це те, що може врятувати або знищити всіх. І сховати її надовго не вдасться.