Розділ 3.Стародавній Світ: перехід

Ніч була тихою, але не спокійною.

Повітря навколо дому Олени стало надто щільним, ніби світ на мить затримав подих.

Wren відчула це першою. Її амулет-блискавка раптом нагрівся, і крізь тіло пробіг тонкий

імпульс, схожий на попередження.

— Ви це відчули? — запитала вона.

Iris завмерла. В її амулеті завирувала вода, немов хвиля готова зламатися об берег.

Celine відступила назад, бо від її символу повільно здіймався легкий туман.

Terra поклала долоню на підлогу — земля під ногами ніби дихала.

А Hazel здригнулася: її амулет пульсував жаром, як вуглинка, що ховає всередині

полум’я.

Бабуся Олена вже стояла у дверях.— Це він, — сказала вона тихо. — Перехід відкривається. Сьогодні ви побачите

Стародавній Світ… і він побачить вас.

Вони вийшли надвір. Нічне небо було темно-синім, але посеред двору здіймалася

тонка вертикальна лінія світла, немов хтось розрізав простір гострим лезом.

— Це портал? — прошепотіла Iris.

— Це тріщина, — відповіла Олена. — Порталом вона стане лише тоді, коли ви

торкнетеся її силою своїх стихій.

Дівчата мимоволі зібралися колом.

Кожна поклала руку на свій амулет — і світ навколо змінився.

Вітер піднявся, закручуючи їхні волосся й одяг.

Під ногами завібрувала земля.

Повітря наповнилося запахом озону, води й гарячого полум’я.

— Не бійтеся, — прошепотіла Олена. — Світ вас впізнає.

Wren зробила крок уперед. Її темно-блакитний амулет освітив тріщину блискавкою.

Iris підняла долоню — і в повітрі з’явився струмінь водяної пари, м’який і чистий.

Celine створила вир повітря, який змусив тріщину розширитися.

Terra постукала долонею по землі — і з-під трави пролунала глуха сила.

Hazel зосередилася — маленький язик вогню злетів з її пальців і торкнувся лінії світла.

Тріщина розкрилася.

Світ навколо спалахнув білим сяйвом — і розколовся.

Дівчата стояли посеред лісу. Але це був не їхній ліс.

Дерева тут були надто високі, їхні стовбури — сріблясті, а листя — прозоро-зелене, як

скло, яке світиться зсередини. Повітря пахло чимось незнайомим: суміш трав, старої

магії та небезпеки.

— Це… неймовірно, — шепнула Celine.

— Це наш світ? — спитала Hazel.

Олена, яка стояла позаду, лише похитала головою.

— Ні. Це перший світ. Світ стихій, істот і тіней. Місце, яке існувало раніше за людей.

Десь у далині пролунало низьке урчання, що поступово переходило у виття.

Iris різко обернулася.— Що це було?

Олена стиснула палицю в руках.

— Тим, хто тут живе, не подобається, коли межі відкриваються. І ще менше їм

подобається, коли приходять нові стихійниці.

— Ми… в небезпеці? — тихо спитала Terra.

Бабуся вдихнула глибоко.

— Ви — так. Я — вже ні.

Сьогодні ваш перший справжній крок у магію.

Але пам’ятайте: у Стародавньому Світі навіть дерева мають пам’ять. І все, що ви тут

зробите… знатимуть усі.

Знову пролунав звук. Ближче. Гучніше.

Hazel ступила вперед, її очі спалахнули вогнем.

— Хто б це не був, ми впораємось.

Олена поклала руку на її плече.

— Впораєтесь. Якщо будете разом.

Із темряви між деревами засвітилися дві пари очей.

Жовті. Нелюдські.

Потім ще одна.

І ще.

Wren підняла амулет, і в його глибині заіскрилася блискавка.

— Ну що… вітаємо у першому випробуванні, — сказала вона тихо.

А ліс, здається, усміхнувся у відповідь.